Музика - могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовність, мислення і мова. Однією з основоположних цілей сучасного суспільства є формування особистості, що має розвинену духовність, основи якої закладаються ще в дошкільному віці.

Вплив музики на психічну діяльність дитини

Музика володіє сильним психологічним впливом на людину. Вона впливає на стан нервової системи (заспокоює, розслаблює чи, навпаки, розбурхує, збуджує), викликає різні емоційні стани (від умиротворення, спокою та гармонії до неспокою, пригніченості або агресії).

Музика для дитини - світ радісних переживань. Щоб відкрити для неї двері у цей світ,треба розвивати у неї здібності і перш за все музичний слух nf емоційний відгук. Інакше музика не виконає своєї виховної функції. Якщо дорослий якомога ближче стискається зі світом дитинства. Якщо вони разом мріють, фантазують, сміються і грають,то діти відчуваючи цю близкість дорослого, відкривають їм свої таємниці, почуття та емоції. Як це прекрасно - знайомити дітей з музикою. Діти дуже люблять слухати.Треба більше і більше співати дітям без музичного супроводу, щоб вони не тільки слухали, але й розуміли, про що ця пісня, вслуховувались у звучання слів та словосполучень.
Музика,як і художнє слово чи картина, повинна стати для дітей способом вираження почутів,настрою,Ідей.Слухання музики розвиває інтерес до неї,любов,розширює кругозор,підвищує музичне сприйняття.Музика для слухання буває вокального і інструментального.Це можуть бути пісні виконані батьками,чи музичні твори у грамзапису,ауді та відео записи.Для кращого запам”ятовування пісні,чи музичного твору,можна асоцціювати його з тим,що бачить дитина навкруг себе. Намалювати те, про що вона чула.Дуже гарно запам”ятовують діти пісні з мультфільмів, тому,що вони сприймають пісню образно, відносно того чи іншого героя.Батьки повинні вчити дитину любити пісню,насамперед народну пісню, тому що народна пісня має художньо-виховну цілісність.

Для розвитку ритмічного сприйняття треба користуватись музичними інструментами.Але в домашніх умовах це можуть бути такі предмети: ложки,палички, камінці,капронові пляшечки чи коробочки, яки наповнюють крупою,горохом,квасолею. І граючи на такому інструменті,дитина покращує виконання пісні,і одержує велике задоволення.

Для розвитку танцювальних навичок потрібно як умога більше розвивати у дитини потребу в рухах.Давати можливість розвивати танцювальну творчість, щоб дитина одержувала максимум задоволення.
Якщо музика визиватиме у вашої дитини позитивні емоції, вона сприйматиме навколишній світ гармонійно і оптимально.

ЯК РОЗВИВАТИ МУЗИЧНІ ЗДІБНОСТІ

ДИТИНИ?

Музика для малюка — чарівний світ радісних почуттів і переживань. Але цей світ лише тоді стане зрозумілим і близьким, коли в дитини будуть розвинуті музичні здібності й насамперед музичний слух та емоційна чутливість. Чи можна розвинути музичні здібності у дітей? Які види художньої діяльності найбільш доступні дошкільникам? Коли і як прилучати малят до музики? Цій багато інших запитань ставлять батьки. Що ж, знати це справді дуже важливо. На думку вчених музичний розвиток починається дуже рано. Пригадайте, як сприймало музику ваше немовля, коли йому ще й року не було: воно немов завмирало, реагувало усмішкою, окремими рухами. Спершу ви спонукали маленького плескати в долоньки, розгойдувалися в такт музики, а дещо пізніше помітили, що воно й саме цього прагне. А як люблять трохи старші малята дитячі пісеньки, мультфільми, в яких багато музики! Розвиток музичних здібностей може здійснюватися в різноманітній діяльності, яку організує з дитиною дорослий: під час занять співами, ритмікою, танцями, слухання музики, гри на інструментах. Насамперед треба розвивати емоційну чутливість до музики, що починається з уміння сприймати контрастний настрій (характер) пісень та інструментальних п’єс. Усі діти виросли під колискову музику. Вона заспокоювала, заколисовувала, створювала приємний стан. Під мамин спів дитина спокійно засинала і, як правило, міцно спала. Ось ви ввімкнули програвач чи магнітофон. Подивіться, як поводиться дитина під час слухання музики, чи захоплена вона твором, який слухає. Про це можна судити за її позою, рухами, мімікою, жестами. Уже в дошкільні роки у дитини з’являються улюблені твори, вона хоче їх слухати, радіє, коли вони звучать. Маля захоплює звучання власного голосу чи музичного інструменту. Йому потрібна різна музика: весела, сумна, повільна, швидка тощо. Дитина 4-5 років може визначити жанр музичного твору. Можна запропонувати послухати декілька п’єс П.І.Чайковського: «Нова лялька» і «Хвороба ляльки» з «Дитячого альбому». «Послухай уважно музику, — кажете ви, — подумай, яка вона, про що може розповісти». Реакція на музику в цьому віці дуже безпосередня, дитина звичайно правильно визначає її характер. Щоб посилити сприймання музичного твору, можна використовувати музику як фон при розгляданні художньої картини або слуханні казки, при малюванні чи ліплені. Чим частіше звучить музика, доступна дитині, вдома, тим більше шансів виховати в малюка любов до неї.

Поради батькам
Як розвивати музичні здібності і почуття ритму дитини?

1. Слухати багато пісеньок за віком.

2. Співати пісеньки дитині.

3. Вчитися слухати музику: прослуховуючи з мамою класичні мелодії, слухати розповідь мами "Про що нам розповідає ця мелодія?". Такий розповідь легко придумати самостійно, з його допомогою у дитини розвивається уміння по-справжньому слухати музику, вловлювати її відтінки і настрій.

4. Вчитися розрізняти швидку і повільну музику, вчитися грати на шумових музичних інструментах швидко і повільно.

5. Вчитися розрізняти веселу і сумну музику.

6. Вчитися розрізняти голосну й тиху музику, вчитися грати на шумових музичних інструментах голосно і тихо.

7. Прислухатися разом з мамою до "звуків життя" - як цвірінькають птахи, шумить автомобіль, шарудить листя і т.п.

8. Пробувати визначати, звідки йде звук (наприклад, "Чуєш, пташка цвірінчить? Як ти думаєш, на якому дереві вона сидить?").

9. Займатися логоритміки (наприклад, під музику Желєзнова).

10. Грати на музичних інструментах (дитячих і шумових - барабан, маракаси, бубон, ксилофон і т.п.).

11. Познайомитися з різними інструментами і їх звучанням (можна переглядати разом з дитиною відеоролики, де виконавці грають класичну музику на різних інструментах).

12. Ближче до трьох років (якщо дитина захоплюється пісеньками і пам'ятає багато мелодії на слух) грати у гру «Вгадай мелодію»: мама співає мелодію ( "В лесу родилась ёлочка", "Антошка"), а малюк вгадує, що це за пісенька.

13. Якщо є можливість (велика сім'я) грати в гру "Хто покликав?" (Дитина вгадує по голосу - хто його кличе).

14. Танцювати - швидко, повільно, притупувати ногами, прихлопувати руками, вертіти долоньками - рух "ліхтарики", стрибати, в танці ставити ніжки на шкарпетку - на п'яту, стукати п'ятою по підлозі, стукати шкарпеток по підлозі, водити хоровод, танці з предметами - ложками (танцюємо і стукаємо ложками по підлозі, один про одного, над головою, за спиною, голосно-тихо, швидко повільно), брязкальцями-маракасами (танцюємо і акомпануючи собі, виконуємо ті ж рухи що і з ложками), з хусточками ( самостійно і в парі з мамою).

15. Стимулювати самостійне виконання танцювальних рухів під танцювальні мелодії. Активізувати виконання під музику рухів, що передають характер зображуваних тварин.

Музичне виховання дитини в сім′ї

Діти, які частіше знайомляться з музикою, мають більш багатші почуття, вони частіше звертають увагу на почуття і переживання інших людей. Краще, швидше і повніше вбирають у себе все нове, як правило добре навчаться в школі.

Багато дітей дуже ємоційні. Вони відчувають велику потребу в художніх враженнях, в активному прояві своїх почутів. Ті, хто зблизька спостерігають за життям маленьких дітей, знають з яким натхненням малята співають, танцюють.
Зацікавленність до музики і музичні здібності виявляються у дітей по різному. Багато з них із великим інтересом слухають музику і співають, інші до музики ніби то байдужі. Іноді вважають, що такі діти від природи не музичні, у них немає слуху і розвивати його безперспективно. Така точка зору невірна. У кожної дитини можливо пробудити зацікавленність і любов до музики, розвивати музичний слух та голос. Це підтверджує життєва практика і наука. Привчати дитину до музики в домашніх умовах потрібно з самого раннього віку. Робити це потрібно різними способами: співати дитині пісні, привчати слухати платівки, музичні записи, дитячі музичні радіо та дивитися музичні телепередачі. Якщо є можливість водити дитину на концерти.
Треба прагнути до того, щоб діти не просто раділи музиці, а вчилися переживати закладенні в цю музику почуття. Треба розмовляти з дитиною, питати в неї:
-яка це музика, весела чи сумна? Спокійна чи навпаки? Що така музика може розповісти?
Що під неї хочеться робити? пропонувати дитині самостійно дати назву музичному твору. З'ясувати, чому саме таквона хоче його назвати.
Такі питання викликають інтерес дітей до слухання і розвивають творчі здібності малечі.
Розвивати вміння емоційно переживати музику допомогає також читання казок, оповідань, тому що переданний словесно сюжет і переживання героїв дітям більш доступний.
Діти дуже люблять повторно слухати музику, яка їм сподобалась. Іноді можно загадувати загадки: співати мелодію без слів і запитати яка це пісня. Таким чином непомітно дитина привчається до музики. В наслідок такої роботи батьки зрозуміють, те що дітей без слуху немає. Є діти у яких ще невиявляються музичні здібності і треба допомогти їм розвиватися: більше співати, слухати музику, танцювати. Треба створити в сім'ї атмосферу любові до музики, якомого схвалювати потребу дитини проявиляти себе в музиці. Треба пам'ятати, що це приносить дитині радість і робить її добрішою.

ЯК ПРАВИЛЬНО СПІВАТИ З ДИТИНОЮ?

1) Намагайтеся не спотворювати мелодію.

2) Співайте неголосно.

3) Уникайте перебільшеною артикуляції.

4) Співайте не надто швидко і не надто повільно.

5) Намагайтеся підкреслити інтонацією зміст пісні: колискову співайте спокійно, лагідно, ніжно; веселі пісні – жваво.

6) Пам’ятайте: чим зрозуміліше дитині зміст пісні, тим більше вона їй подобається.

7) Не змушуйте дітей співати спеціально для дорослих, виступати. Дитина, як і дорослий, має право не хотіти.

8) Співайте частіше!

ЗМЕНШЕННЯ ФІЗИЧНОГО ТА ЕМОЦІЙНОГО НАПРУЖЕННЯ У ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ МУЗИКОТЕРАПІЇ

Емоційна сфера дитини не може гармонійно сформуватися сама по собі, а потребує мудрої та дбайливої допомоги дорослих. Одним із методів, що дасть змогу педагогам ефективно корегувати емоційний розвиток дитини та навчати її емоційної саморегуляції, є музична терапія.

У сучасному світі дитяча психіка зазнає впливу безперервно зростаючого інформаційного потоку, потерпає від погіршення екології та інших негативних зовнішніх чинників. У результаті з'являються проблеми в розвитку емоційної сфери дітей, найпоширенішими з яких є фізичне та емоційне напруження. Воно проявляється у дратівливості, агресії тощо і є перешкодою для гармонійного та ефективного розвитку особистості дитини. Зарадити цьому може музичний керівник на своїх заняттях, застосовуючи елементи музикотерапії.

Музична терапія використовує музику як основний чинник психоемоційного впливу на дітей. Здавен відомо, що настрій, емоційний стан людини можна синхронізувати з музикою. Наприклад, марш завдяки своєму чіткому ритму має властивість бадьорити та мобілізувати людину, натомість плинна, рівномірна, тиха колискова заспокоює, навіює сон.

Тож нині усім педагогам-музикантам варто активно використовувати на своїх заняттях здатність музичного звуку, тембру, ритму, темпу впливати на внутрішній світ дитини, викликати тілесні, психічні та емоційні реакції і направляти їх.

Практичне застосування методів музикотерапії

Для ефективного впровадження музикотерапії у практику музичному керівникові необхідно дотримуватись таких умов:

* створити сприятливі умови для занять з дітьми;

* дібрати методичні прийоми — спеціальні музичні ігри, вправи, завдання;

* дібрати музичні твори, що дадуть змогу ефективно застосовувати вправи;

* забезпечити інтеграцію музичного впливу з іншими видами діяльності.

Особливого значення в сучасній музичній терапії набуває інтеграція музики із виражальними можливостями інших видів мистецтв.

Найуживанішими з інтегрованих методів музикотерапії є:

* малювання під музику;

* музично-рухливі ігри;

* пантоміма;

* пластична драматизація під музику;

* музична кольоротерапія;

* створення казок під час та після слухання музики.

Подібні комплексні форми творчості залучають до творчого процесу всі органи та системи сприймання дитини. Це підвищує ефективність музикотерапевтичних вправ і дає музичному керівникові змогу різними шляхами позбавляти своїх вихованців емоційного та фізичного напруження.

Музикотерапевтичні вправи

Музикотерапевтичні вправи для зменшення у дітей фізичного та емоційного напруження зазвичай містять два основних компоненти, а саме:

* сприймання музики в русі;

* заспокоєння й вирівнювання дихання.

Відомо, що у м'язовій ригідності, у проблемах із координацією рухів у дітей часто проявляються емоційні проблеми, зокрема ускладнене переживання та відтворення емоцій, нездатність усвідомлювати власні емоції та почуття, а також сприймати почуття інших людей. Натомість здатність вільно та пластично рухатися, відчували і відтворювати музику тілом прямо пов'язана з емоційною розкутістю. Тож аби гармонізувати емоційну сферу дітей дошкільного віку, найліпше пропонувати їм активну форму сприймання музики.

Ослабити м'язове напруження, що супроводжує в дітей будь-яке сильне емоційне переживання, можливо також за допомогою вправ для заспокоєння й вирівнювання дихання. Глибоке спокійне дихання допомагає зменшити тривогу і набути впевненості в собі. Окрім суто дихальних вправ, у музикотерапевтичній практиці для релаксації застосовують вправи для розвитку співочого дихання, а також гру на духових інструментах, як-от: глиняні свищики, сопілки, губні гармошки, блок-флейти тощо.

Добираючи музику для вправ з музичної терапії, музичному керівникові слід враховувати, що заспокійлива, розслаблююча дія притаманна звукам флейти, скрипки, фортепіано — за умови, що твір звучатиме в тихій (помірній) динаміці та повільному (помірному) темпі.

Музикотерапевтична вправа може мати такі фази:

* встановлення контакту з дитиною, визначення її емоційного стану;

* добирання музики для корекції та гармонізації емоційного стану дитини;

* зменшення емоційного напруження — застосування динамічної музики, що стимулює інтенсивні емоції і дає дитині змогу «скинути» емоційне навантаження;

* розслаблення і заряд позитивними емоціями — застосування спокійної музики, що знімає напруження і створює атмосферу вдоволення. Розглянемо приклади музикотерапевтичних вправ.

Вправа «Зіграй свій настрій» є колективною формою активного музикування на шумових інструментах. Під час неї діти навчаються озвучувати вірші, грати в ансамблі, а ще — імпровізувати власні невеличкі п'єси, утілюючи в них свій настрій та звукові уявлення.

Вправа «Шарф із чарівними історіями» призначена насамперед для дітей із вираженою гіперактивністю, синдромом дефіциту уваги. Такі діти потребують індивідуальної роботи, під час якої вчаться заспокоюватися і зосереджуватися. Для проведення вправи музичний керівник вмикає музику, рухає над дитиною великий яскравий шарф, водночас розповідаючи фантазійну історію (наприклад, про саму дитину, з якою проводить вправу). При цьому музичний керівник пропонує дитині довільно рухатися, коли шарф «злітає» вгору або колихається з боку в бік, і зупинятися, коли шарф опускається.

Під час вправи педагогові слід синхронізувати рухливі та спокійні епізоди в рухах шарфа, у музиці та в історії. Правильно дібрана за інтенсивністю звучання та ритмом музика допоможе дитині впорядкувати рухи, підсилюючи враження від рухів шарфа та слів музичного керівника.

Вправа для розслаблення «Морське дно» призначена насамперед для дітей старшої групи. Музичний матеріал для вправи — аудіозапис п'єси «Місячне сяйво» Клода Дебюссі (Claude Debussy).

Діти довільно розміщуються в музичній залі. Педагог промовляє текст, узгоджуючи його із рухом музики: «Діти, зараз ми зануримося на морську глибину. Спочатку перевіримо, чи працює наше спорядження для дихання під водою: спокійно, без напруження вдихніть, а тепер видихніть. Зі спорядженням усе гаразд, тож занурюємося! Зробіть спокійний глибоких вдих, а з видихом опустіться на самісіньке дно. Навкруги вас — лише чиста блакитна вода. А тепер відчуйте, що ви — морські хвилі, які легко гойдаються разом із музикою. Навколо вас плавають різнокольорові жителі моря — відчуйте їх присутність, роздивіться уважно. Раптом течія змінилася! Усі хвилі заворушилися, почали переміщуватися, мандрувати морською глибиною, зустрічати нових морських жителів... А тепер настала ніч. У повній темряві морська вода засяяла — це світяться мікроскопічні водорості, рачки, дивовижні медузи. Хвилі поступово заспокоюються і лягають на дно».

Після вправи варто запропонувати дітям під ту саму музику намалювати образи, що постали в їхній уяві. Після цього музичному керівникові слід проаналізувати дитячі малюнки — кольори, насиченість, силу натиску олівця тощо.

У такий спосіб можна виявити в дітей приховане емоційне напруження, невдоволення, агресію і спрямувати зусилля для їх усунення під час сеансів музикотерапії.

Метою вправи є релаксація та розвиток співочого дихання. Музичний матеріал для вправи — Прелюдія до-мажор із І тому «Добре темперованого клавіру» Йоганна Себастьяна Баха (Johann Sebastian Bach).

Музичний керівник пропонує дітям посадити уявне зернятко на долоньку. Діти виконують завдання, супроводжуючи «посадку» промовлянням слова «дінь!», потім піклуються, щоб зернятко проросло:

* поливають дощиком — імітують голосом звуки краплинок;

* зігрівають сонечком — високо співають звук «а».

Музичний керівник продовжує керувати діями дітей, поетапно продовжуючи розповідь:

* зернятко почало рости — діти співають звук «а» на крещендо;

* виросла велика, гарна квітка й відкрила прекрасні пелюстки — діти, уявляючи квітку на своїх долонях, усміхаються, милуються нею;

* квітка має чудовий аромат — діти повільно, глибоко вдихають носом, а видихають ротом зі звуком «ха».

Цінність цієї вправи в тому, що вона вирівнює емоційний стан усіх дітей групи, допомагає вихованцям зі слабкою нервовою системою позбутися емоційного дисбалансу від того, що їх психофізичні реакції «відстають» від загального ритму життя групи.

Вправу «Кольорова музика» доцільно проводити, коли є необхідність викликати в дітей певний настрій. Вправа містить елементи кольоротерапії, а саме передбачає використання різних предметів певного кольору. Музичний супровід вправи та колір предметів залежатиме від настрою, який потрібно створити. Так, аби заспокоїти дітей, музичний керівник може запропонувати їм створити танцювальну імпровізацію під музику вальсу, використовуючи при цьому шовкові шарфи синього, блакитного чи зеленого кольорів. Натомість, щоб підбадьорити дітей, слід увімкнути ритмічну музику у жвавому темпі, а як реквізит запропонувати дітям стрічки або хустинки жовтого або червоного кольорів.

Метою цієї вправи є:

* нормалізувати дихання;

* розслабити м'язи горла.

Як музичний матеріал для вправи можна використати аудіо-запис «Ранок» із сюїти «Пер Гюнт» Едварда Гріга (Edvard Grieg) або іншу спокійну музику (темп — не більше 60-65-ти ударів на хвилину), шум лісу, спів птахів тощо.

Цю вправу найліпше виконувати з дітьми після фізичного навантаження. Музичний керівник вмикає музику і пропонує дітям зручно вмоститися на підлозі, заплющити очі, уявити сонячний день та зелений ліс. Головний елемент вправи — «лісове» повітря, яке діти мають спокійно, залюбки вдихати й видихати.

Недирективна медитація

Недирективна медитація — це метод, який дає змогу фокусуватися на диханні або звуці, а також «обробляти» спогади та емоції. Такий метод доцільно використовувати тоді, коли слухач вільно віддається образам та асоціаціям, що виникають у нього під час споглядання розвитку музичного змісту

Під час вправ на недирективну медитацію музичний керівник пропонує дітям прослуховувати музичні твори, не даючи «підказок», не спрямовуючи увагу дітей на щось конкретне. Слухаючи музику, діти створюють в уяві «музичні сни» («малюють мультфільми»).

Потім кожен із дітей розповідає, що побачив та відчув, які образи навіяла йому музика.

Використовуючи музикотерапевтичні вправи на заняттях, музичний керівник гармонізує внутрішній світ дітей двома способами: фізичним — через заспокоєння дихання і розслаблення м'язів, та емоційним — через розкріпачення уяви та вільне вираження почуттів. Тож музикотерапія постає як ефективна система, елементи якої кожному музичному керівникові варто впроваджувати у свою щоденну практику.

Роль музичних ранків у розвитку та вихованні дошкільника

Свята і розваги - яскраві і радісні події в житті дітей дошкільного віку. Поєднуючи різні види мистецтва, вони дуже впливають на почуття і свідомість дітей.

Підготовка і проведення свят і розваг служать моральному вихованню дітей: вони об'єднуються загальними переживаннями, у них виховуються основи колективізму; твори фольклору, пісні та вірші про Батьківщину, про рідну природу, праці формують патріотичні почуття; участь у святах і розвагах формує у дошкільників дисциплінованість, культуру поведінки. Розучуючи пісні, вірші, танці, діти дізнаються багато нового про свою країну, природі, про людей різних національностей. Це розширює їх кругозір, розвиває пам'ять, мова, уява, сприяє розумовому розвитку.

Святкова атмосфера, краса оформлення приміщення, костюмів, добре підібраний репертуар, барвистість виступів дітей - все це важливі фактори естетичного виховання.

Участь дітей у співі, іграх, хороводах, плясках зміцнює і розвиває дитячий організм, покращує координацію рухів. Підготовка до свят і розваг здійснюється планомірно і систематично, не порушуючи загального ритму життя дитячого саду. Якщо вихователь добре знає дітей, їхні інтереси, індивідуальні особливості, він уміє кожен день перебування дітей у дитячому садку зробити для них радісним і змістовним.

В основі кожного свята, розваги лежить певна ідея, яка повинна бути донесена до кожної дитини. Наприклад, свято Жовтня - це день народження нашої Батьківщини.

Свято 1 Травня - день міжнародної солідарності трудящих і т.д. Ця ідея повинна проходити через весь зміст свята, розкриттю її служать пісні, вірші, музика, танці, хороводи, інсценівки, художнє оформлення.

На сучасному етапі розвитку нашої держави, на тлі економічних і політичних змін, метою навчально-виховного процесу є всебічний розвиток дитини.

Останнім часом зросла увага до проблем теорії і практики художньо-естетичного виховання як найважливішим засобу формування ставлення до дійсності, засобу морального і розумового виховання, тобто як засобу формування всебічно розвиненої, духовно багатої особистості.

Саме в дошкільному віці закладаються всі основи всього майбутнього розвитку людства. Дошкільний вік найважливіший етап розвитку і виховання особистості. Цей період залучення дитини до пізнання навколишнього світу, період його початковій соціалізації. Саме в цьому віці активізується самостійність мислення, розвивається пізнавальний інтерес дітей і допитливість.

У зв'язку з цим особливої актуальності набуває виховання у дошкільнят художнього смаку, формування у них творчих умінь, усвідомлення ними почуття прекрасного.

ЗНАЧЕННЯ МУЗИЧНОГО РАНКУ

ЯК ЗАСОБУ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Свято - це особливий стан душі, емоційний радісний підйом, викликаний переживаннями будь-яких урочистої події. У житті людини тісно переплітається особисте і суспільне. Свята, пов'язані з історією країни, з її віковими традиціями, обрядами, звичаями дозволяють людині усвідомити свою єдність з усім народом. Календар свят змінюється, як змінюється історія Вітчизни. Незмінними залишаються традиційні християнські свята, інтерес до яких в даний час значно зріс. І це не проста цікавість. Знання витоків вітчизняної культури, традицій і звичаїв свого народу, допоможе зрозуміти історію своєї країни, долю поколінь.

Свято завжди виконує важливі суспільні функції, має глибокий сенс, у ньому людина відчуває себе особистістю, членом колективу. Прояв всіх форм і видів культури будь-якого колективу, починаючи від прийнятих форм поведінки, кінчаючи, демонстрацією нарядів і виконанням традиційних обрядів йде через свято. Очевидно, що кожне свято несе в собі функціональне навантаження: виховну; інформаційну; розвиваючу; естетичну; міжособистісну.

Дитяче свято - важлива частина життя дитини, це радісна подія, яка дозволяє розслабитися, здригнутися, забутися, а часом і просто відпочити від буднів. І вже майже афоризмом стали слова:" Без свят не буває дитинства! Свята духовно збагачують дитини, розширюють його знання про навколишній світ, допомагають відновлювати старі і добрі традиції, об'єднують і спонукають до творчості. Займаючись його підготовкою, педагоги, вихователі, батьки повинні в першу чергу орієнтуватися на інтереси кожної конкретної дитини і групи дітей, для яких і готується це свято. І головний критерій добору матеріалу тут - видовищність, яскравість і веселість.

Свято - це прекрасна ситуація для активізації мови, її комунікативної функції. Свято - це мовна середовище, яка так необхідна дітям. Свято розкриває багатющі можливості всебічного розвитку дитини.

Дитина з перших років життя неусвідомлено тягнеться до всього яскравого і привабливому, радіє блискучим іграшкам, барвистим квітам і предметам. Все це викликає у нього почуття задоволення, зацікавленість. Слово красивий рано входить у життя дітей. З першого року життя вони чують пісню, казку, розглядають картинки; одночасно з дійсністю мистецтво стає джерелом їх радісних переживань. У процесі естетичного виховання у них відбувається перехід від несвідома відгуку на все яскраве, красиве до свідомого сприйняття прекрасного.

Естетичне сприйняття дійсності має свої особливості. Основним для нього є чуттєва форма речей - їх колір, форма, звук. Тому його розвиток вимагає великої сенсорної культури.

Краса сприймається дитиною як єдність форми і змісту. Форма виражається в сукупності звуків, фарб, ліній. Однак сприйняття стає естетичним тільки тоді, коли воно емоційно забарвлене, пов'язане з певним ставленням до нього.

Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з почуттями, переживаннями. Особливістю естетичних почуттів є безкорислива радість, світле душевне хвилювання, що виникає від зустрічі з прекрасним.

Вихователь повинен вести дитину від сприйняття краси, емоційного відгуку на неї до розуміння, формуванню естетичних уявлень, суджень, оцінок. Це робота кропітка, вимагає від педагога вміння систематично, ненав'язливо пронизувати життя дитини красою, всіляко облагороджувати його оточення.

Свята - це радість спілкування, радість творчості і співтворчості, радість самовираження, радість розкріпачення і взаємозбагачення.

У будь-якому святі присутні різноманітні види мистецтва: література, музика, живопис, театр, пантоміма. Таким чином, свято є синтезом практично всіх видів мистецтв. А широке використання їх коштів в роботі з дітьми зі зниженим слухом дозволяє розширити кругозір, сформувати погляди і норми поведінки дитини, розвинути його творчі здібності. У різноманітних видах діяльності проявляються нахили, формуються певні вміння і навички. На святі діти не тільки говорять, але танцюють, співають, малюють. Діти вчаться підпорядковувати свої рухи ритму музики, розрізняти музичні темпи, відбивати в рухах, іграх, супроводжуючи промовою.

В основі кожного свята, розваги лежить певна ідея, яка повинна бути донесена до кожної дитини. Ця ідея повинна проходити через весь зміст свята, розкриттю її служать пісні, вірші, музика, танці, хороводи, інсценівки, художнє оформлення.

Ідея свята буде донесена до кожної дитини, якщо вона розкривається на доступному дітям художньому матеріалі, з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей. Це досягається насамперед ретельним підбором репертуару (віршів, пісень, танців і т.д.) для дітей кожної вікової групи, рекомендованим Програмою виховання в дитячому садку. При цьому враховуються вже наявний у дітей репертуар, рівень розвитку їх вокальних і рухових навичок, інтереси. Нарешті, говорячи про доступність свята, слід пам'ятати і про час його проведення. У дітей молодших і середніх груп стомлюваність настає набагато раніше, ніж у старших дошкільників. Малюки здатні сприйняти набагато менша кількість віршів, пісень і т.д. Тому тривалість свята для них не повинна перевищувати 20-30 хв. Для старших дошкільників тривалість його збільшується до 45-55 хв. і репертуар стає набагато багатше і різноманітніше.

Естетичне виховання - найважливіша сторона виховання дитини. Воно сприяє збагаченню чуттєвого досвіду, емоційної сфери особистості, впливає на пізнання моральної сторони дійсності (відомо, що для дошкільника поняття красивий і добрий майже ідентичні), підвищує і пізнавальну активність, навіть впливає на фізичний розвиток. Результатом естетичного виховання є естетичний розвиток.

Важливо, щоб робота вихователя будувалася на науковій основі і проводилася за певною програмою, що враховує сучасний рівень розвитку різних видів мистецтва, з дотриманням принципу поступовості, послідовного ускладнення вимог, диференційованого підходу до знань і вмінь дітей різних віків.

Естетичне виховання тісно пов'язане з сучасністю і багато в чому визначається нею. Естетичне виховання дійсності передбачає близькість до життя, прагнення перетворити навколишній світ, суспільство, природу, предметне середовище.

Бажано, щоб в програмі свята гармонійно поєднувалися різні види мистецтв, колективне і індивідуальне виконання. Доповнюючи один одного у вирішенні однієї теми, вони збільшують силу емоційного впливу на дітей, в той же час кожне з них робить свій особливий вплив на дитину. Враховуючи порівняно швидку стомлюваність і збудливість дітей, необхідно правильно чергувати різні види їх художньої діяльності.

Свято несе радість всім дітям. Тому важливо, щоб кожна дитина брала у ньому посильну участь.

Для дітей дошкільного віку характерна потреба в неодноразовому повторенні добре знайомих пісень, хороводів, танців, що вони роблять з особливим задоволенням і виразністю. Тому в програму свята треба обов'язково включити значну частину такого матеріалу, внісши до нього деякі зміни (варіанти, інше оформлення хороводу, ігри тощо).

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МУЗИЧНИХ РАНКІВ ДЛЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Свято має бути емоційно насиченим. Краса обстановки, урочистість музики, загальне піднесений настрій - все це підвищує сприйнятливість до естетичної стороні дійсності. Діти хочуть брати участь у святі активно, їх не задовольняє роль спостерігачів. І вихователю надається можливість задовольнити бажання і потреба в активності кожної дитини. Треба тільки правильно підібрати форму прояву активності для кожного з вихованців. Один читатиме вірші, інший заспіває, третій станцює. Не можна ні кого з дітей позбавити можливості показати, на що він здатний, і відчути себе рівноправним в атмосфері загальної радості.

У дитячих садках для дітей проводяться наступні свята:

-Свято осені

Проводиться зазвичай в жовтні місяці. Це свято прощання з літом. Зал прикрашений жовтим листям, зображеннями овочів і фруктів. Оскільки це свято є першим в навчальному році та діти на заняттях, в основному, займалися повторенням матеріалу, пройденого торік, основу свята складають видовища та ігри.

-Новий Рік

Дітей традиційно відвідує Дід Мороз зі Снігуронькою. Діти водять хоровод навколо ошатною ялинки. Зал прикрашений різнокольоровими гірляндами, виблискуючими ліхтариками, іграшками та сніжинками. Діти показують Дідові Морозу свої танці, пісні, читають вірші. Новий Рік - найвеселіше свято для всіх. Тому він зазвичай буває найяскравішим, найбільше запам'ятався. Педагоги придумують безліч ігор, сюрпризних моментів. Дітей приходять привітати з Новим Роком найрізноманітніші казкові герої. На завершення свята Дід Мороз дарує дітям подарунки.

-Восьме Березня

Діти вітають своїх мам, бабусь, вихователів зі святом. На заняттях образотворчою діяльністю діти готують подарунки для мам.
" До побачення, дитячий сад. Це свято проводиться для дітей підготовчої групи в кінці навчального року. Діти прощаються зі своїм дитячим садом, дякують вихователів. Як правило, у цьому святі широко представлена тема школи.

Вимоги до організації та проведення музичних ранків

Всі люди люблять свята і розваги, але особливо їх обожнюють діти. Для малюків, які відвідують дитячі садки, регулярно проводять ранки, розваги, присвячені різним святковим датам. Якщо для дорослих свято - це приємна можливість відпочити, то для дітвори ранки, розваги далеко не відпочинок. Ранки, розваги в дитячому садку - це важлива частина педагогічного процесу, одна зі стадій виховання дітей, що несе серйозне естетичне та моральне навантаження.

Підготовка і проведення свят і розваг служать моральному вихованню дітей: вони об'єднуються загальними переживаннями, у них виховуються основи колективізму; твори фольклору, пісні та вірші про Батьківщину, про рідну природу, праці формують патріотичні почуття; участь у святах і розвагах формує у дошкільників дисциплінованість, культуру поведінки. Розучуючи пісні, вірші, танці, діти дізнаються багато нового про свою країну, природу, про людей різних національностей. Це розширює їх кругозір, розвиває пам'ять, мову, уяву, сприяє розумовому розвитку. Участь дітей у співі, іграх, хороводах, плясках зміцнює і розвиває дитячий організм, покращує координацію рухів.

В основі кожного свята, розваги лежить певна ідея, яка повинна бути донесена до кожної дитини.

Наприклад, 1 вересня - це День Знань, свято 1 Травня - день міжнародної солідарності трудящих і т.д. Ця ідея повинна проходити через весь зміст свята, розкриттю її служать пісні, вірші, музика, танці, хороводи, інсценівки, художнє оформлення.

Свята і розваги в дитячому садку дозволяють дитині відкрити в собі нові здібності і таланти, розвинути вже наявні навички. На даних заходах діти показують свої досягнення, і, крім цього, свята і розваги є джерелом нових вражень для дитини, стимулом її подальшого розвитку.

Відповідальність за підготовку та проведення свята лежить на всьому колективі. Святкова програма обговорюється і приймається з доповненням та змінами. Між усіма членами колективу розподіляються обов'язки за ділянку роботи, за який той відповідає: оформлення зали, підготовка костюмів, виготовлення атрибутів і т.д.

Вибирається ведучий свята. Роль ведучого дуже відповідальна - це особа, яка керує святом.

Слід ставитися дуже серйозно і відповідально, оскільки від ведучого багато в чому залежить успіх проведення свята. Ведучим повинен бути педагог, що володіє високою культурою, винахідливий, веселий, який знає дітей та їх особливості, вміє вільно і невимушено триматися.

Ведучому слід побувати на передсвяткових музичних заняттях, щоб добре знати всі святкові номери і у разі потреби допомогти дітям при виконанні танцю, інсценування. Іноді музичний керівник бере на себе роль ведучого на святі.

Свята для дітей молодшої та середньої групи влаштовуються окремо від старших, так як зміст свята для дітей старших груп складний для сприйняття малюків. Крім того, він триває довше, а це втомлює. У програму ранку для дітей молодших груп включаються так само пісні, вірші, ігри, танці, інсценізації, але більш прості, доступні даному віку. Тривалість ранку для дітей молодших груп приблизно 30-40 хвилин, для старших 45-50 хвилин.

Якщо обидва ранки проводяться в один день, то ранок для малят починається перший. Малюки завжди святкують в ранкові години, а старші - і в другу половину дня, але не пізніше. З ранку діти не стомлені, краще сприймають і виконують пісні, ігри і танці. При цьому у них виховуються витримка, уміння, закріплення ряду навичок.

Пісні, ігри, танці даються дітям на звичайних музичних заняттях за місяць - півтора до свята. Діти навіть не знають про те, що цей репертуар буде включений в святкову програму. Сюрпризні номери готуються з дітьми значно ближче до свята.

У святкову програму можна включити не лише пісні з святковою тематикою, а й народні, жартівливі, пов'язані з грою.

Ігри завжди вносять пожвавлення, радість, безпосередність, їх необхідно включати в святкову програму. При відборі ігор для свята треба враховувати не тільки інтерес учасників, але також і дітей - глядачів, щоб вони дивилися і переживали разом з граючими.

Ігри, які проводять на святі, слід яскравіше оформити, ніж на повсякденних заняттях (костюми, їх елементи, атрибути).

Танці приносять дітям задоволення. Вони повинні відповідати як за змістом, так і за характером рухів.

Пісні, ігри, танці, інсценізації розташовуються в програмі не випадково. Послідовність їх потрібно продумати з різних сторін (наприклад, більш яскраві, цікаві, забавні номери краще включати в другу половину програми, коли увага дітей дещо слабшає).

Художньому слову на святі відводять значне місце. Діти читають вірші, інсценують казки, оповідання.

Виразність в дитячому виконанні надзвичайно важлива, тоді твір краще доходить до дитини і глибше закарбовується.

Ранки в дитячому саду - свято не тільки для малюків, батьки також беруть у ньому безпосередню участь. Найчастіше дітям необхідно підготувати різні костюми, декорації чи іншу атрибутику. У цьому допомогти своїм чадам можуть тільки батьки. Вони також можуть контролювати, яку частку участі приймає дитина в ранку, перевіряти, чи достатньо добре він вивчив вірш або пісню, чи знає він всі рухи танцю, який розучується до свята.

Щоб не порушити психологічний контакт з дитиною, не треба виявляти свого невдоволення через те, що знову треба морочитися з цією підготовкою до ранку. Адже дитина так чекає свята, вона жадає веселощів, похвали, хоче показати свої досягнення, і ранок гарний привід для демонстрації своїх успіхів.

Ранок в дитячому саду може бути непоганим виховним моментом і для батьків у сім'ї. Кожна дитина чекає свята, і якщо її поведінка кульгає, то малюка легко мотивувати тим, що скоро ранок і треба поводитися належним чином. Адже не секрет, що діти значно змінюють свою поведінку, якщо сказати, що за ними спостерігає дід Мороз і у відповідність з тим, як вони себе ведуть, він подарує подарунки.

Підсумки проведення свята необхідно обговорити на педагогічній нараді. Тут же визначається робота з поглиблення вражень дітей у післясвяткові дні. Зазвичай з ними проводиться бесіда про минуле свято, уточнюється уявлення і враження про нього Дитячі відповіді бажано записати і помістити на стенд для батьків. Святкове оформлення груп і зали може бути збережене протягом декількох днів після свята, а потім має бути акуратно за допомогою дітей прибрано.

Карнавальні маски для дітей на музичні ранки

МУЗИЧНО - ДИДАКТИЧНІ ІГРИ

Музично-дидактичні ігри, які використовуються с процесі співу, допомагають нам вчити дітей співати виразно, не примушено, вчать братидихання між музичними фразами, втримувати його до кінця фрази. Для закріплення знайомих пісень ми використовуємо гру “Чарівна дзига”, яку можна проводити в декількох варіантах, діти визначають пісню по вступу, заспіву, приспіву, які виконуються на фортепіано, 2-3 дітей (одна дитина) повинна впізнати пісню по музичній фразі, проспіваній усіма разом або індивідуально; впізнати пісню, програну на мателофоні або акордеоні. Цінність гри ще й в тому, що діти, визначаючи твір, закріплюють знання про музичні інструменти. Добре, коли роль ведучого в цій грі бере на себе не музичний керівник, а вихователь. В такому випадку гру можна буде проводити в вільний від занять час. У вільний від занять час діти самостійно організовують різні музично-дидактичні ігри, пов’язані із співом. В таких іграх у дітей розвивається почуття товариства, відповідальності. В якості прикладу можна представити музично-дидактичну гру “Музичний магазин”, яку діти часто організовують в групі. Немалу роль в розвитку у дітей слуху, ритму грають розспівки, які проводяться на музичних заняттях до розучування будь-якої пісні. Замість розспівок використовують ще й музичні загадки, які вчать дітей не тільки мислити, шукаючи відгадку текстову, але й продовжити відгадку музичну (музичну фразу). В грі “Де мої дітки?” розвивається уміння розрізняти звуки, різні за висотою, діти з задоволенням відповідають тоненьким голосочком мамі-качці, кішці, пташці. І вже при повторному виконанні гри діти впевнено знають, що мама-кішка співає низьким голосом, а кошеня – високим. В середній групі діти повинні самостійно виконати ритмічний малюнок поспівки на одному звуці якого-небудь музичного інструменту (металофоні, тріолі, губній гармошці). В музично-дидактичних іграх дітей цього віку можуть бути використані і ударні інструменти: різні брязкальця, трикутники, бубни. В старших групах проводиться більш різноманітна робота по розрізнянню звуків по висоті і тривалості. Поспівки допомагають дітям визначити напрям мелодії, вони вчаться знаходити в мелодії два коротких і один довгий звук “Звук тягнеться довше”, - каже дитина. Рух мелодії вверх, вниз можна проілюструвати на музичних сходинках (п’ять сходинок). Дитина показує всім, як звучить мелодія, рухаючи будь-яку іграшку по сходах вверх або вниз. Велику роль в роботі музичного керівника відіграє наочність, зокрема фланелеграф.

                                    Класифікація ДМІ
В роботі з учнями застосовуються різноманітні групи музичних дитячих інструментів: ударні, духові, струнні, клавішно-ударні, клавішно-язичкові, електромузичні. В свою чергу інструменти мають ще підрозділи, і один з них - це поділ на беззвучні (відтворення музичних інструментів з німою клавіатурою) і ті, що звучать з фіксованим звуком, а також мелодичні інструменти.
Беззвучні. Ці іграшки лише відтворюють зовнішню подобу музичних інструментів, наприклад піаніно з німою клавіатурою, балалайки зі струнами, які не грають, баянчики з міхами і т. ін. Хоч вони й не звучать, але зовнішній вигляд у них привабливий і сприяє створенню гральної ситуації. Діти часто вдають із себе «музикантів» і грають, наслідуючи дорослих, уявляють себе піаністами, баяністами, балалаєчниками. Це, без сумніву, розвиває творчу уяву дитини.
Кожна група інструментів відрізняється своєрідним тембральним забарвленням та джерелом звуковидобування:
1.     Ударні (звук видобувається за допомогою удару): шумові (бубон, барабан, тарілки, брязкальця, кастаньєти, маракаси та ін.) і мелодичні (металофон, ксилофон.
2.     Струнні (звук видобувається за допомогою подразнення струни) - цимбали, цитра.
3.     Духові (звук видобувається за допомогою вдування повітря) - флейта, саксофон, кларнет, губна гармоніка, сопілки, дудки, «триоли», «мелодіки» та ін.
4.     Клавішно-ударні (Звук викликає удар молоточка по металевих пластинах, який виникає, коли натискають клавішу) - піаніно, рояль.
5.     Клавішно-язичкові (звук виникає, коли натискають клавішу)- баян, акордеон, гармоніка та ін.
6.     Електромузичні (працюють від електромережі чи елементів живлення) - синтезатори, електрооргани.
Застосування різноманітних музичних інструментів дає можливість задовольнити інтерес до музикування дітей різних музичних здібностей і за віком. Різноманіття видів інструментів має ще одну перевагу. Гра на них вимагає опанування навичками різного ступеня складності – від постукування брязкальцями, до гри знайомих мелодій із запам’ятовуванням знаходження звуків на клавішах та струнах.
Для застосування в класі ДМІ повинні відповідати наступним вимогам:

бути якісно настроєними;
мати чистий визначений тембр (забарвлення звуку);
бути зручними для дітей за їх розміром і вагою;
зручні у використанні.
            Характеристика, особливості будови, способи і технічні прийоми гри на інструментах різних груп.
Ударні інструменти поділяються на дві групи:
а) немелодійні
б) мелодійні
Немелодійні інструменти: клавес (дерев'яні палички), блоки (коробочки), бруски, тамбурин (бубон), барабан, маракаси, трикутники, парні тарілочки, підвісна тарілка, парні ручні тарілки, грибок.
Клавес (дерев'яні палички) - дві паличкизі звучного дерева (палісандр). Ними вдаряютьодна об одну.Краще тримати палички так, щоб кінці залишалися вільними (вказівним і великим пальцями). Можна також покласти одну паличку в ліву долоню, зогнуту у формі тарілки, і стукати по ній іншою.
Блоки - порожня дерев'яна коробочка з щілиною на одній з вузьких сторін. На блоці грають дерев'яними паличками, але не кінцями, а серединою. Під час гри блок кладеться на пряму долоню лівої руки плоскою стороною (поверхня, по якій грають, злегка вигнута). У залежності від місця удару (ближче до щілини або по протилежній стороні) блок дає звуки різного звучання. Почергові удари по цих місцях нагадують цокіт копит. Можна вдаряти по черзі по центрах двох блоків (великогоі маленького), у цьому випадку їх кладуть поруч на долоню лівої руки.
Бубон - музичний інструмент з невизначеною висотою звучання. Виготовляється у вигляді дерев’яного обруча, обтягнутого з одного боку шкірою (мембраною). В середині обруча натягнуті навхрест дві металеві дротини, на яких нанизані тарілочки-дзвіночки. У західних областях України бубон ще називають решетом.Тримають бубон у лівій руці. Вказівний палець просовують у спеціальний отвір обруча, решта пальців обхоплюють обруч з середини, великий палець розташовується на шкірі. У процесі виконання використовують різні способи гри: поодинокі удари, чергування ударів по обручу або шкірі інструмента долонею, пальцями, дерев’яними паличками, струшування інструмента, ковзання великого пальця по шкірі.
   Іграшковий бубон, який теж іноді використовують в якості повноцінного музичного інструменту, може бути і пластмасовим. Бубон дає різні за характером звуки залежно від того, б'ють по його перетинці пальцями, м'якою частиною долоні чи одним великим пальцем. Якщо до того ж змінювати місце удару — ближче до дерев'яної рами (де дужчий резонанс), до середини, бити по самій рамі або ж, нарешті, чергувати ці удари, то можна досягти цікавого тембрового поєднання звуків.
  Барабан видає звуки високого регістра невизначеної висоти. Він являє собою металевий циліндр, затягнутий по обидва боки шкірою. Якщо барабан не має підставки, його потрібно установити на висоті колін з нахилом убік граючого. Звуки витягаються стукалками або двома дерев'яними паличками. Діти їх можуть тримати звичайним способом. Місце удару - центр.
Маракаси - дві пластмасових кулі, у яких перекочуються камінчики. Користуватися ними потрібно обережно, тому що їхній звук стомлюючий, він витягається струшуванням кисті або її м'яким, плавним рухом зі сторони убік на рівні трохи нижче грудей.
  Трикутники під час гри підвішують або тримають за один кут лівою рукою (за петлю), а правої вдаряють по них металевою паличкою. Грати можна, ударяючи по горизонтальній або двох інших сторонах. У швидкому темпі, граючи по двох сторонах усередині трикутника, можна виконати тремоло. Звук у трикутника «блискучий», ніжний, уривчастий.Звук має бути легким, пружним, і, якщо він не стихає довго, треба притиснути трикутник рукою, звук одразу стихне.
             Пандейра — ударний музичний інструмент без визначеної висоти звуку.
Інструмент являє собою чотири пари маленьких металевих тарілочок, вмонтованих в дерев’яну рукоятку.
Ударні мелодійні інструменти – металофон і ксилофон сопранові та альтові: сопранові – До другої – До третьої, ноти пишуться на октаву нижче; альтові До першої – До другої октави. Основне настроювання інструментів – тональність До-мажор. Змінні пластинки дають можливість грати в близьких тональностях. Найнижчий тон – завжди тоніка тональності. Під час гри площина інструментів повинна бути на висоті пояса учня. Палички варто легко тримати між великим і вказівним пальцями. Не можна пальці стискати в куркуля. Правильний рух руки – вільне від ліктя до кісті. Спочатку треба пропонувати дітям здобувати звук двома руками і стежити за тим, щоб висота відскоку обох рук була однаковою.
Кожному інструментові відповідає свій тип паличок:
на ксилофоні грають твердими (корковими) паличками;
на металофоні – гумовими.

СТРУКТУРА МУЗИЧНО-ДИДАКТИЧНИХ ІГОР

Існують різні кваліфікації ігор. Наприклад, Н.А. Ветлугина розділяє ігри для розвитку музичних здібностей на настільні, рухливі і хороводи. Іноді музично-дидактичні ігри розподіляються на підставі виду музичної діяльності, який освоюється з їх допомогою. Так Л.Н. Комісарова виділяє три групи музично-дидактичних ігор для розвитку музичного сприйняття. Для розрізнення характеру музики, елементів зображальності і засобів музичної виразності.

Оскільки одним з основних завдань музичного виховання дітей є розвиток музичних здібностей, можна кваліфікувати ігри саме на цій підставі - їх можливостям в розвитку кожної з трьох основних музичних здібностей: відчуття ладу, музично-слухових уявлень і відчуття ритму.

Музично-дидактичні ігри для розвитку відчуття ладу сприяють пізнаванню знайомих мелодій, визначенню характеру музики, зміни побудови в окремих частинах твору, розрізненню жанру. Тут можуть застосовуватися всі види музично-дидактичних ігор. Це і настільні ігри типу лото, де діти закріплюють відповідний малюнок мелодії, використовуються рухливі ігри, сюжетні і не сюжетні, в яких діти узгоджують рухи персонажів з характером музики, зміною жанрів.

Музично-дидактичні ігри для розвитку музично-слухових уявлень пов'язаних з розрізненням і відтворенням звуковисотного руху. Дітям подобаються ігри, що включають відтворення мелодії голосом або на музичному інструменті. Для активізації музично-слухових уявлень застосовуються музично-дидактичні настільні і хороводи ігри.

Розвиток відчуття ритму, здатності активно переживати музику, відчувати емоційну виразність музичного ритму і точно його відтворювати - передбачає використання музично-дидактичних ігор пов'язаних з відтворенням ритмічного малюнка мелодії на музичних інструментах і передачею зміни характеру музики за допомогою рухів. Застосовуються всі види ігор для передачі ритму і характеру музики в рухах.

Таким чином, музично-дидактичні ігри об'єднують в собі різне поєднання методів музичного виховання. Образна, ігрова форма, застосування різноманітних вправ дозволяють підтримувати у дітей інтерес до діяльності, здійснювати її успішніше.

Музично-дидактичні ігри

1. " Сонечко і дощик"

Мета: виявляти вміння дітей сприймати та розрізняти різний характер музики. Обладнання: картки із зображенням сонечка -"весела" музика і хмаринки - " сумна" музика. Методика проведення гри: Дітям роздають по дві картки із зображенням "сумної" хмаринки та " веселого" сонечка. Діти слухають музичний твір, візначають характер музики (веселий або сумний), піднімають картку, що відповідає характеру музики.

2. « Голосно – тихо»

Мета: Навчити розрізняти динамічні відтінки музики. Методика проведення гри: Діти слухають музичний твір, показуючи відповідними рухами динаміку музики ( тихо – вдаряють пальчиком об пальчик; голосно – плескають в долоні.

3. « Сова та зозуля»
Мета: розвивати уміння розрізняти та відтворювати звуки різної висоти. Обладнання: ілюстрація «Дерево», картонні фігурки персонажів: Сова та Зозуля. Методика проведення гри: 1 етап. Музичний керівник розповідає дітям, що у лісі живуть різні птахи, зокрема Сова та Зозуля. Діти на ілюстрації визначають, де знаходиться Сова. Музичний керівник демонструє низький голос Сови: «у-у-у» (звуконаслідування на низьких звуках). Потім педагог розповідає про Зозулю, що ця пташка має високий голос: «ку-ку» (звуконаслідування на високих звуках). Музичний керівник запитує дітей, на яку гілочку дерева має сісти Зозуля: верхню чи нижню? (відповіді) 2 етап. Музичний керівник ділить дітей на дві групи і пропонує погратися: першій групі «перетворитися» на совенят, другій – на зозуленят. Пояснює правила гри: якщо совенят кликатиме Сова, треба присісти і відповідати їй на низьких звуках «у-у-у», а якщо зозуленят кликатиме Зозуля, треба піднятися на носочки і відповідати їй на високих звуках «ку-ку».

4. « Відгадай на чому граю?»

Мета: Вчити дітей розрізняти тембри дитячих музичних інструментів.
Матеріал: музичні інструменти: дзвіночки , бубни, барабан, дудочки.
Методика проведення гри: діти на стільчиках сидять , тримаючи в руках брязкальце, барабани, дудки.Музичний керівник співає пісню , діти уважно слухають :коли співається про дзвіночки , діти , що тримають у руках дзвіночки дзвенять ними, якщо співається про барабани – діти , що тримають барабани , грають на них і т. д.

5. « Їжачок»
Мета: Вчити дітей виконувати рухи під музику, відображаючи в них рити і темп музики, її зміну, початок та кінець, виразно передавати характерні особливості поведінки різних образів.Формувати музично – рухові, співочі, виконавські вміння в музичній діяльності. Розвивати загальну музикальність. Обладнання: костюм «їжачка», пісенний матеріал « Ми у лісі були» муз. В. Задорожньої , сл.. Н. Вересокіної. Методика проведення гри: діти стоять у колі,тримаючись за руки, ведуть хоровод. Дитина – «їжачок» - у центрі кола. Діти йдуть по колу, співаючи пісню. Показують обома руками на «їжачка», тупочуть ніжками разом з їжачком, плескають у долоні, пружинять ніжки, присідають, «згортаються в клубочок» (прихиляють голову до колін), тікають від «їжачка», а «їжак» їх легенько штовхає боком, ніби коле своїми голочками. Діти: Ми у лісі були, їжачка там знайшли,
Їжачок тупоче ,веселитись хоче.
Туди – сюди повернувся, щей в клубочок згорнувся.
Ведуча: Розсипайся коло, бо «їжак» поколе!

6. « На якому інструменті грає клоун Бім – Бом?»
Мета: розвивати вміння у дітей розрізняти тембр різних музичних інструментів. Розвивати у дітей слухову увагу, пам'ять. Обладнання: картки, на яких зображені інструменти; дитячі музичні інструменти, іграшка. Методика проведення гри: музичний керівник розповідає, що Клоун Бім – Бом вчиться грати на музичних інструментах, яле забуває, який із них як звучить і як називається. Треба допомогти клоуну. На наступному занятті дитина – ведуча піднімає картку із зображенням інструментів,усі хором кажуть назву інструмента, згодом грають на ньому.

7. « Музичний годинник»
Мета: закріпити знання дітей щодо різних видів музичної діяльності; розвивати музичний слух та естетичний смак, уявлення про різний характер музики,; виховувати стійкий інтерес до музичних занять. Обладнання: картонний годинник з кишеньками та пересувною стрілкою, набір карток із тем музичних творів (спів, слух. муз., інструменти тощо) Методика проведення гри: Музичний керівник вкладає у кишеньки на годиннику картки із сюжетними малюнками до програмових творів, які вивчали на попередніх заняттях, і звертається до дітей: « Перед вами музичний годинник. Але його стрілка не рухатиметься, доки ви їй не допоможете. Для цього маєте прослухати уривок з музичної п’єси, і пересунути стрілку на ту картинку, яка відповідає прослуханому твору». Після прослуховування хтось з діте підходить до годинника і пересуває стрілку на відповідну картинку. Музичний керівник запитує дітей чи правильно стала стрілка. Разом визначають характер, динаміку, темп твору. Аналогічно вставляються картинки до відомих пісень, де діти впізнають їх за мелодією, чи зображення музичних інструментів, які впізнають за звучанням і відповідно співають відомі пісні хором, підгрупами, індивідуально, або ж грають на музичних інструментах по черзі чи в оркестрі.

8. « Чарівна торбинка»
( 1 варіант)

Мета: виявляти вміння дітей порівнювати музичні звуки за висотою і тембром звучання та зіставляти їх зі звуками навколишнього середовища.
Обладнання: невелика кольорова торбинка, музичні інструменти (барабан, бубон, металофон, дзвіночок, брязкальце).
Методика проведення гри: Музичний керівник із чарівної торбинки дістає будь – який музичний інструмент, грає на ньому й запитує дитину: « Що нагадує цей музичний звук? (Наприклад: Барабан – Грім чи спів пташок?; Бубон – шурхіт листя чи грім?; Металофон – Дощик чи вітер?)

( 2 варіант)
Мета: виявити вміння дітей зіставляти звуки музики зі звуками навколишнього середовища.
Обладнання: кольорова торбинка, іграшки – тварини (ведмідь, зайчик, лисичка, горобчик, півник).
Музичний репертуар: « Зайчик», муз. Ю. Рожавської; «Ведмедик», муз. Я. Сидельникова; « Півник», « Горобчик», муз. В. Герчик або на вибір музичного керівника.
Методика проведення гри: Музичний керівник звертає увагу дітей на чарівну торбину, в якій заховалась якась тваринка. Щоб дізнатися, хто сховався, треба послухати музику і відгадати. Дитина, яка впізнала про кого або чия пісенька лунала, знаходить тваринку на дотик у торбинці. При повторному виконанні мелодії музичник керівник спонукає дитину до підспівування та імітації, образних рухів, міміки, жестів героя.

9. " Лялька танцює і співає"
Мета: виявити вміння дітей розрізняти музику за темпом ( швидка чи повільна), динамікою (голосна чи тиха).
Обладнання: лялька - іграшка.
Музичний матеріал: " Колискова", муз Я. Степового; "Гопак", муз. Я. Степового або на вибір педагога.
Методика проведення гри. Дітям роздають іграшки - ляльки. Лунає музика. Якщо вона тиха, повільна, спокійна, лагідна - діти колишуть ляльку, а якщо швидка, гучна, весела, бадьора - діти танцюють із нею.

10.Вправа з дзвониками (муз. З. Хорошко)
Мета: виявити навички дітей відображати в рухах динамічні зміни в музиці (гучно, тихо). Обладнання: дзвоники за кількістю дітей. Методика проведення вправи – гри: Діти стоять у колі обличчям до центру, в правій руці - дзвоник. Педагог пропонує дітям уважно послухати музику. На першу частину музики (тиха) - діти легко дзвонять у дзвоник у такт музики, на другу частину музики (голосно) - піднімають дзвоник високо над головою, гучно дзвонять.

11. "Хто у гості прийшов?"
Мета: виявити вміння дітей співати природним голосом доступні за змістом пісні різного характеру в діапазоні "ре-ля", чітко вимовляти слова. Обладнання: іграшки "котик" та "півник". Музичний репертуар: українська народна пісня "Котику сіренький", пісня "Півник", муз. В. Вітліна, сл. А. Пассової. Методика проведення гри. Педагог запрошує дітей подивитися, хто до них у гості прийшов. Коли вітаються з котиком - звучить мелодія пісеньки "Котику сіренький", коли з півником - мелодія пісні "Півник". Педагог розповідає дітям, що тваринки прийшли послухати про себе пісеньки. До кого доторкнеться тваринка, треба заспівати пісеньку про цю тваринку.

12. "Впізнай та заспівай пісеньку"
Мета: перевірити вміння дітей упізнавати знайомі пісеньки та передавати у співах мелодію.
Методика проведення гри:
1 етап. Педагог пропонує дитині прослухати по черзі декілька
знайомих мелодій пісень. Дитині необхідно згадати назву музичного
твору або якусь фразу з пісні.
II етап. Педагог пропонує дитині проспівати знайому пісню за музичними фразами, виявляючи особливості вокальних навичок співати без напруження, протяжно, не поспішаючи, виразно вимовляючи слова.

13. Вправа- гра "Дятел"(сл. А. Фаткіна. муз. Н. Леві)
Мета: визначити навички дітей розрізняти та відтворювати ритм музичної мелодії. Методика проведення вправи: педагог співає пісню "Дятел", діти уважно слухають. Потім ще раз проспівує, як "стукав" дятел, а діти індивідуально за ним повторюють оплесками чи постукуванням, передаючи ритмічний рисунок мелодії.
Можна ускладнювати завдання. Педагог пропонує відтворити за зразком та іншою мелодією інші найпростіші ритми оплесками чи постукуванням, ніби дятел.

14. "Бігаємо-крокуємо-стрибаємо"
Мета: виявити вміння дітей рухатися відповідно до контрастних змін у музичному супроводі, ритмічно марширувати (спокійно, весело, бадьоро), бігати (весело, легко, дрібно), підстрибувати (як м'ячик).
Методика проведення гри. Педагог пропонує дітям уважно послухати музику та відповідно до її характеру виконувати рухи. Під музичний фраґмент маршу дітям треба енергійно крокувати у вільному напрямку, не штовхаючи один одного. Під веселу музику -легко й дрібно бігати на носочках, під веселий, грайливий музичний фраґмент - підстрибувати як м'ячик. Завдання повторюють декілька разів.

15. "Рухатись — відпочивати"
Мета: виявити вміння дітей рухатися відповідно до контрастних змін у музичному супроводі (марширування, біг, підстрибування).
Методика проведення гри. Педагог пропонує дітям уважно послухати музику та відповідно до її характеру виконувати рухи. Звучить музичний фраґмент маршу - діти енергійно крокують, на спокійну музику - діти присідають навпочіпки й підкладають долоні під щічку, відпочивають. Коли звучить весела, легка музика — діти весело, легко біжать на носочках один за одним, знову звучить спокійна музика - діти відпочивають. Потім лунає грайлива музика - діти підстрибують на місці. Гру повторюють декілька разів.

16. "Стрибунці" (муз. М. Сатуліної)
Мета: виявити вміння дітей рухатися відповідно до контраст-них змін у музичному супроводі. Методика проведення гри. До початку гри на підлозі музичний керівник розкладає листя, потім пропонує дітям погуляти на "галявинці", слухаючи музику. На першу частину музики - діти-стрибунці скачуть по галявинці, на другу частину (накрапає дощик) -діти піднімають листочки та накриваються ними, як парасолькою, й весело дріботять ніжками, поки не залунає інша музична фраза.

17. "Пташки літають"(муз. Г. Фріда)
Мета: виявити вміння дітей відчувати початок та кінець музики, відображати це в рухах; бігати невеличкими групами в різних напрямках та вказаному напрямку під легку, жваву музику. Обладнання: два обручі-"хатинки", емблеми або шапочки пташок. Методика проведення гри. Діти-"пташки" розміщуються у двох "хатинках". Педагог нагадує дітям про те, що пташки літають легко, нечутно, тому треба бігти навшпиньках, легко піднімаючи та опус¬каючи руки — "пташки змахують крилами". Як тільки залунала музика, діти вибігають зі своєї хатинки та вільно рухаються по залі. Коли музика перестає звучати, діти присідають. Знову лунає музика - діти вільно рухаються по залі. Музика закінчується - діти біжать до своїх "хатинок".

18. Гра з кольоровими хусточками (українська народна мелодія в обробці Я. Степового)
Мета: перевірити вміння дітей передавати характер танцю рухами (танцювальний біг, каблучок, притупи, розведення рук, змахування хусточкою, разом із дорослими кружляння в колі). Обладнання: різноколірні хусточки (за кількістю дітей). Методика проведення гри. Педагог пропонує дітям (гру проводять з невеликою кількістю дітей) взяти в руки хусточки. Потім педагог змахує хусточкою і співом кличе дітей стати в коло: Усі в коло скоріш біжіть, Хусточки ви покажіть. Хусточками помахаємо, Потанцюємо, заспіваємо.Вихователь під музику показує танцювальні рухи, а діти повторюють.

Завдання муз вих.-ня –всебічний і гармонійний розвиток дитини, цю задачу виховує музика. Крупська так характеризує значення мистецтва «Треба допомогти дитині через мистецтво глибше усвідомити свої думки і почуття, ясніше мислити і відчувати». Педагогіка спираючись на ці положення визначає поняття муз виховання. Муз виховання –це цілеспрямоване формування особистості дитини шляхом впливу музичного мистецтва, а саме формування інтересів, потреб, естетичного відношення до музики.
Дошкільний вік дуже важливий для подальшого оволодіння музичною культурою. Якщо в процесі муз діяльності буде сформовано музично-естетичну свідомість, це не пройде безслідно для подальшого розвитку людини, її загального становлення.
Зміст муз виховання відображено програмі дитячого закладу.
Мол вік – Музична скринька:Залучати дітей до слухання у виконанні педагогів, грамзапису, викликати інтерес до порівняння муз звуків із звуками навколишнього середовища(дощик капає, пташка співає)Привчати дітей розрізняти музику за характером (весела чи сумна), підводити до розрізнення музичних жанрів (колискова, марш)вміння слухати музику зацікавлено, емоційно переживати її настрій.
У ст групі –Використовувати виразні емоційні засоби, вчити дітей розрізняти верхній та нижній регістри, вступ та закінчення музики, відрізняти заспів від приспіву у піснях.
Пісенна райдуга: Мол вік -Залучати дітей до підспівування та співу разом з дорослими, привчати дітей співати природним голосом без напруги, розвивати вміння впізнавати знайомі пісні за мелодією. Ст. вік –виховувати любов до пісні, правильно передавати мелодію та чітко вимовляти слова, разом починати і закінчувати пісню. Учити співати виразно, передаючи характер звучання (веселий, сумний, грайливий).
Гей діточки візьмемося за ручки: Мол вік -в іграх хороводах викликати у дітей радісне переживання від музично-рухових дій, бажання побравшись за руки разом з дорослими кружляти в колі, в парі, збиратись докупи. Заохочувати дітей до цілісного сприйняття музичного твору. Формувати муз-рухові навички ритмічного марширування. Ст вік –Привертати увагу до виконання українських хороводів і танців, Узгоджено рухатися в хороводах і танцях, поглиблювати відчуття танцювального характеру, настрою, малюнку музики,
Маленькі музиканти: Мол вік –Зацікавлювати дітей шумовими ударними іграшками-інструментами (брязкальцями, бубоном, трикутником). Вчити розрізняти муз іграшки-інструменти на слух за тембром звучання, запам’ятовувати їх назви. Учити користуватися муз іграшками-інструментами: правильно тримати, обережно з ними поводитись, розвивати емоційну чутливість, захоплюватись грою на муз інструментах. Ст вік –знайомити з духовими (сопілка, тріола, баян), клавішно-язичковими (гармоніка, баян, акордеон) інструментами. Навчити правильно тримати інструмент, дихати, грати. Вчити грати в ансамблі на муз інструментах.
У світі музичних звуків: Мол вік –Сприяти розвитку музично-сенсорних здібностей, заохочувати до порівняння, розрізнення та відтворення низьких і високих інтонацій, гучного чи тихого звучання дзвіночка, до розрізнення знайомих муз іграшок-інструментів за тембром їх звучання. Ст вік –розрізняти та передавати у співі різну динаміку, впізнавати дит муз інструменти чи голоси дітей за тембром звучання.
Веселі розваги Мол вік –Розважати дітей засобами музичного мистецтва. Відзначати дні народження, свято Миколая. Влаштовувати вечори: музичних ігор (забави, хороводні ігри), танцювальні (з ляльками, листочками)пісенні (колисанки, співаємо розігруємо)Заохочувати до сприйняття музичних вистав різних видів театру.Ст вік –Розвивати традиції святкування днів народження дітей і дорослих музичним супроводом, зміни пір року, свято Миколая. Влаштовувати вечори музичних запитань і відповідей, загадок-відгадок, фестиваль родинної творчості. Тематичні концерти, розігрування лялькових театрів.
Музично-театралізовані свята: Мол вік-Залучати дітей до спільних свят пов’язаних з порами року, Різдвяних і Великодніх свят. Ст вік –Виховувати інтерес до народних свят, національних костюмів. Відзначати свята пір року, Залучати дітей до культурно-побутової традиції святкування мистецькими засобами Різдва і Великодня.
Завданнямузичного виховання в дитячому садку підпорядковані загальній меті всебічного і гармонійного виховання особистості дитини і будується з урахуванням своєрідності музичного мистецтва і вікових особливостей дошкільників.
1) виховувати любов та інтерес до музики. Це завдання вирішується шляхом розвитку музичного сприймання, музичного слуху, які допомагають дитині гостріше відчути й осмислити зміст почутих творів. Здійснюється виховна дія музики.
2)Збагачувати музичні враження дітей, ознайомлюючи їх з різними музичними творами.
3) Ознайомлювати дітей з найпростішими музичними поняттями, розвивати навички слухання музики, співу, музично-ритмічного руху, гри на дитячих музичних інструментах.
4) Розвивати емоційну чутливість, сенсорні здібності і ладо-висотний слух, відчуття ритму, формувати співочий голос і виразність рухів.
5) Прищеплювати елементарні співочі та рухові навички, добиваючись простоти, природності й виразності виконання музичних творів.
6) Сприяти виникненню і початковим виявам музичного смаку на основі отриманих вражень і уявлень про музику, формуючи спершу вибірне, а потім оцінне ставлення до музичних творів.
7) Розвивати творчу активність в усіх доступних дітям видах музичної діяльності: відтворення характерних образів в іграх і хороводах; використанні вивчених танцювальних рухів у нових, самостійно знайдених поєднаннях; імпровізації маленьких пісень, співанок. Формується самостійність, ініціатива і прагнення застосувати в повсякденному житті вивчений репертуар, грати на музичних інструментах, співати і танцювати.
Завдання музичного виховання дітей стосується всього дошкільного віку. На кожному віковому шаблоні вони видозмінюються й удосконалюються. Завдання музичного виховання та освіта вирішуються в ході навчання. Дітям розповідають про музику, знайомлять з виражальними засобами, звертають увагу на форму твору, на характер контрастних частин, фраз. Діти запам’ятовують деякі поняття, наприклад: «музичний вступ», «заспіві приспів», «музична фраза». Основне завдання –практичне оволодіння діями, навичками та вміннями у сфері сприймання музики, співу, рухів та гри на інструментах. Діти легко справляються із завданням, якщо розуміють його зміст. Наприклад, спокійну пісню треба співати протяжно, неголосно, неквапливо, щоб досягти виразного виконання. Оволодіваючи цією навичкою, діти водночас дістають деякі відомості про зміст, характер музики, її виконання.

О. П. Радинова, виходячи із специфіки основних завдань музичного виховання дошкільнят, визначає методи и прийоми музичного виховання як способи взаємопов'язаної діяльності педагога і дітей, спрямовані на розвиток музичних здібностей, формування основ музичної культури, умінь здійснювати музичну діяльність.
Традиційно в музичному вихованні застосовують наочні, словесні и практичні методи.
наочний методвключає в себе ряд наступних компонентів.

слухова наочність

Безпосереднє слухання музики дитиною, як спеціальне, так і під час виконання ним пісень і музично-ритмічних рухів. Наочно-слуховий метод є ведущімметодом музичного виховання, так як без нього нездійсненне сприйняття музики

закінчення таблиці

тактильна наочність	Відчуття тілом хвильових коливань музичного звучання
зорова наочність	Картини, малюнки, кольорові картки і т. Д. Застосовуються для того, щоб конкретизувати враження, розбудити фантазію, проілюструвати незнайомі явища, образи і т. Д.

схема 15

К словесний метод - Бесіда, розповідь, пояснення, роз'яснення - допомагає підвести дітей до цілісного сприйняття музичного образу і розуміння змісту конкретних музичних творів, передати їм певні знання: про музику, композиторів, виконавців, музичних інструментах. Його застосування не повинно зводитися до переказу музики. Важливо з його допомогою допомогти розібратися в її виразних засобах, що сприяє розумінню музики, її емоційного переживання.
При цьому важливо звертати увагу дітей на взаємозв'язку образотворчих и виразних можливостей музики, з одного боку, і не нав'язувати програму музичного твору, з іншого (О. П. Радинова, Б. М. Теплов та ін.).
практичний метод - Музична діяльність дітей:
¦ передача вражень від музики в пластиці рухів;
¦ вокализация музики;
¦ дидактичні ігри;
¦ оркестровка музичних творів;
¦ передача характеру музики в малюнку;
¦ інсценування пісень і т. Д.
і показ педагогом виконавських прийомів в різних видах музичної діяльності, завдяки чому сприйняття стає усвідомленим, дитина може висловити у зовнішніх проявах свої переживання.
Говорячи про методи музичного виховання, О. П. Радинова зазначає, що виховання і навчання буде розвиває, якщо кожен з трьох основних методів буде застосовуватися з наростанням проблемності (Схема 15).

При цьому ступінь наростання проблемності педагогічних методів залежить від віку дітей, завдань виховання і навчання, накопичення дітьми досвіду самостійних і творчих дій.
виділяють також методи, обумовлені естетичної сутністю музичного мистецтва (Е. Б. Абдулін, О. П. Радинова і ін.).
Н. А. Ветлугіна запропонувала класифікацію методів естетичного виховання и художнього навчання дітей:
¦ спонукання до співпереживання, емоційної чуйності на прекрасне і засудження потворного в навколишньому світі;
¦ переконання в процесі формування естетичного сприйняття, початкових проявів смаку;
¦ привчання, вправи в практичних діях, спрямованих на посильну перетворення дітьми естетичних якостей навколишнього, на вдосконалення культури своєї поведінки;
¦ пошукових ситуацій, що спонукають до творчих і практичних дій.
Спонукання до співпереживання, переконання, привчання, вправа в практичних діях здійснюються за допомогою наочності, слова і практичних методів, які можуть містити елементи проблемності.
Метод усвідомлення особистісного сенсу музичного твору (А. А. Пілічяускас) спрямований на вербалізацію не музика, а власних переживань дитини при її сприйнятті. В результаті у дитини з'являється індивідуальне ставлення до музичного твору, особистісна оцінка. Метод може застосовуватися в роботі з дітьми старшого дошкільного віку, так як його реалізація вимагає певного рівня розвитку музичного мислення.
Метод створення композицій (Л. В. Горюнова) - об'єднання
- Кількох видів діяльності у виконанні одного музи

кального твори або відображення змісту музики в оркестровій імпровізації-театралізації, в малюнку. Цей метод дозволяє активізувати творчу ініціативу, націлює дитини на більш глибоке й усвідомлене сприйняття музики.
Метод створення художнього контексту (Л. В. Горюнова) в процесі музичного сприйняття передбачає «виходи» за межі музики і дозволяє збагатити уявлення дитини про зв'язки сприймається музики з іншими видами мистецтва або явищами дійсності. Засобами реалізації даного методу можуть стати:
¦ літературні, поетичні твори;
¦ твори живопису;
¦ життєві ситуації.
В результаті використання цих коштів дитина глибше відчуває емоційно-образний лад музичних творів, а його музичне мислення збагачується новими асоціаціями.
метод переинтонирования (М. С. Красильникова, Л. В. Школяр і ін.) Полягає в розкритті дитині сенсу музики через інтонацію в процесі її змін і розвитку, порівняння інтонацій всередині одного образу, в різних частинах одного твору, яким властивий розвиток різних контрастних тем. Метод спрямований на розвиток сприйняття музики на інтонаційної основі.
Метод контрастного зіставлення творів (О. П. Радинова) виявляє контрасти в межах одного жанру, одного настрою, між творами з однаковими або близькими назвами і т. П.
Метод уподібнення характеру звучання музики (О. П. Радинова) передбачає наступні види уподібнення:
¦ моторно-двигун (передача характеру музики в русі);
¦ тактильне (дотику відповідно до характеру музики);
¦ словесне (вербальна передача переживань); вокальне (підспівування);
¦ мімічне (передача характеру в міміці);
¦ темброве-інструментальне (оркестровка музичних творів);
¦ інтонаційний (визначення емоційного забарвлення музики);

¦ колірне (в основі прийом «колір - настрій», де колір пов'язується з настроєм музики);
¦ поліхудожнього (порівняння творів різних мистецтва).
Вибір методів музичного виховання і навчання залежить від навчально-виховних завдань, від змісту предмета, від конкретних видів музичної діяльності і вимагає врахування вікових та індивідуальних особливостей дошкільників.

Музично-ритмічні рухи. Прийоми навчання.

Музично – ритмічні рухи – це одне із основних завдань виховання наряду із навчанням співу. Це виховання любові та інтересу до музики, збагачення музичних вражень, ознайомлення з музичними поняттями, навички слухання музики, розвиток творчої активності та музичного смаку. Виконуючи рухи під музику дитина уявляє той чи інший образ, переживання виражене в музиці. Рухи допомагають повніше сприймати музичний твір. Танець «Ой на горі калина» - веселий (підскоки, притупування…) «Сніжинки» - кроки, ходіння вперед, назад, повторення (плавний, ніжний характер)
Рухи допомагають повніше сприймати музичний твір, який у свою чергу надає рухові особливої виразності. В цій взаємодії музика відіграє провідну роль, а рухи стають своєрідним засобом вираження художніх образів. Заняття ритмікою сприяють формуванню особистості дитини, її пізнавальної, вольової та емоційної сфери. Пізнавальні здібності розвиваються внаслідок того, що діти багато тпро що довідуються завдяки різноманітній тематиці музичних ігор, хороводів, ознайомленню з художніми рухами. Однак пізнавальні процеси під час занять ритмікою активізуються в тому разі, якщо дитина здатна зосередитися на особливостях музичних засобів вираження. Йдеться про слухову увагу, її стійкість. Дитина стежачи за розвитком художнього образу, уважно слухає. Чим складніший та об’ємний музичний твір, чим більше рухів при цьому виконується, тим інтенсивніше розвивається слухова увага. Вона, в свою чергу сприяє розвиткові музичної пам’яті, яка спирається на слуховий і руховий аналізатори. Виконуючи рухи під музику, діти в думці уявляють той чи інший образ. Дитина щоразу відтворює музично-ігровий образ по-своєму в нових, незвичних зв’язках, комбінуючи (на основі раніше засвоєного) елементи танцю, характерні риси персонажа, видозмінюючи їх у нові, незнайомі рухи. Музично-ритмічні рухи змушують дітей переживати виражене в музиці. А це , в свою чергу, впливає на якість виконання. Радіючи музиці, відчуваючи красу своїх рухів, дитина виявляється насамперед у мимовільних рухах під час слухання музики: змінюється міміка, мимохідь рухаються руки, ноги, тулуб. Старші діти виявляють емоційну чутливість мимовільними рухами в процесі гри. Наприклад, у момент змагання після закінчення музики дітям варто почути перші музичні звуки, як вони знову організовуються і стають на місця. Заняття ритмікою є виховним процесом і допомагають у різнобічному розвитку особистості дитини: музично-естетичному, емоційному, вольовому і пізнавальному.
Методи: наочний, словесний, практичний.
Прийоми: показ, пояснення, повтор.
Задачу музичного розвитку дітей Н.А.Метлов вирішував і в музично – ритмічних рухах. Початковим етапом роботи він вважав ранкову гімнастику, яка проводиться під музичний супровід. Музика була введена Метловим і в фізкультурні заняття. Різноманітні види музично – ритмічних рухів Метляв ввів і в побут дітей, це ігри із співом, хороводи, ігри – казки під супровід музики.
Ранкова гімнастика під музику виконує багато завдань – це покращується тонус, покращується кровообіг, обмін речовин у організмі дитини, покращується і поглиблюється дихання. Крім того гімнастика під музику сприяє на нервову систему, діти стають урівноваженими, спокійними, веселими, бадьорими.
В процесі виконування вправ у дітей закріплюються рухові навички, покращуються рухи (ходьба, біг, стрибки).
Діти краще орієнтуються у просторі. Музично – ритмічні рухи під музику сприяють естетичному розвитку. У дітей розвивається художній смак, вони получають задоволення від красивого виконання вправ.
Ігри – казки під музику мають великий вплив на дітей. Вони сприяють розвитку художнього смаку, викликають у дітей радісні емоції. Діти краще передають характер музики у рухах, в них розвивається мова, дикція, мовна інтонація.
Рухливі гри під музику також впливають на дитину, вони викликають переживання, передають свої емоції. Кращими іграми є хороводні, вони мають велику художню цінність. Ігри із співом можна череду вати з іграми без співу. Ігри із співом можна проводити кожен день в І половину дня і в ІІ пол. дня.
Танці – розучують пі час музичних занять, у дітей формується вміння виконувати різноманітні танцювальні рухи (галоп, притупи, кружляння, підскоки), діти вчаться орієнтуватися у просторі, робити перешикування, діти знайомляться із зразками українського хореографічного мистецтва (Гопак, Українська полька, хороводи, вальс, менует), різні характерні таночки, розвивається акторська майстерність, пам’ять.
Танцювальна творчість – вміння самостійно створювати танцювальні композиції, використовуючи знайомі рухи (наприклад: «Чий танок кращий).

Навчання дітей гри на дитячих музичних інструментах
Знайомство дітей з музичними інструментами починається вже в ранньому віці. Раннє музичне навчаннявідіграє істотну роль у музичному розвитку дитини, але воно має бути прибраний в форми, доступні та цікаві для дітей раннього віку. Не можна не враховувати ступінь готовності до таких занять, як навчання грі на інструментах, які вимагають від дітей значної уваги, зосередженості, усвідомленості та фізичної зрілості. Перші музичні враження педагог прагне дати хлопцям у цікавій ігровій формі. Навчанняпочинається з групи ударних інструментів, не мають звукоряду. Заняття проводяться з невеликими групами дітей та індивідуально. Доцільно використовувати музичні інструменти і в повсякденному житті, щоб закріпити у хлопців з'являється відчуття ритму музики.
У другій молодшій групі діти вже можуть грати на бубні, дерев'яних ложках, кубиках, брязкальця, музичних молоточка, барабані, дзвіночку. У цьому віці вони знайомляться з металофоні.
Перш ніж приступити до розучування з дітьми мелодії на металофоні, дорослий сам повинен кілька разів грамотно виконати цю мелодію на металофоні, діти слухають. Потім показують бажаючим, з яких пластинках і скільки разів треба вдарити. Відразу запам'ятати всю мелодію важко, краще розучувати її частинами, наприклад вивчити заспів пісні, а коли дитина засвоїть його, показати, як грати приспів або першу частину мелодії, потім - другу. Можна чергувати гру вихователя з дитячим виконанням: заспів грає вихователь, а дитина на іншому металофоні - приспів, або навпаки. Бажано, щоб дитина, засвоївши частину або весь музичний твір, виконав його з вихователем (на двох металофона).
Заняття з навчання грі на металофоні ведуться з дітьми індивідуально.
Для виконання на металофоні спочатку беруться нескладні і добре знайомі дітям мелодії. У такому випадку вони вдаряють по пластинках не механічно, а весь час регулюють слухом своє виконання. Вдаривши не ту платівку, дитина чує помилку, намагається її виправити.
Інша важлива умова при виборі творів - будова мелодії. Звуки мелодії повинні бути розташовані близько один від одного, великі інтервали для гри важкі дітям. Грати мелодії, побудовані на одному звуці, недоцільно, та й нецікаво дітям.
У середній групі вперше починають навчати дітей гри на музичних інструментах, мають звукоряд. Найбільш зручний для цього металофон. Він досить простий у використанні, не вимагає постійної налаштування, як струнні інструменти. Діти вже знайомі з тембром цього інструменту, прийомами гри.
Існує кілька способів навчання грі на мелодійних музичних інструментах: по нотах, за колірним і цифровим позначенням, по слуху.
Навчання дітей гри по нотах дуже трудомістким процесом, хоча іноді використовується на практиці. Далеко не всі дошкільники оволодівають нотною грамотою, якщо не ведеться постійна індивідуальна робота. Важливо, щоб діти розуміли зв'язок розташування нот на нотному стані зі звучанням їх в мелодії, виключивши механічне відтворення нотних знаків.
Колірна система, поширена за кордоном, зручна для швидкого оволодіння дітьми грою на інструментах. Певне колірне позначення (кольорові клавіші, пластини металофона) закріплюється за кожним звуком. Дитина має запис мелодії в колірному позначенні: використовуються кольорові кружечки або кольорове зображення нот, з ритмічним позначенням та без нього. Грати по цій системі дуже легко, але при такому способі гри (бачу зелене позначення ноти - натискаю на зелену клавішу) слух не бере участь у відтворенні мелодії, дитина грає механічно.
Подібним способом дітей навчають грати по цифрах, наклеєним біля кожної пластини металофона, і записи мелодії в цифровому позначенні. Може моделюватися і позначення тривалості (довгі і короткі палички і т. д.)
Цифрова система, запропонована в 30-і рр.. Н. А. Метлова, в той час, може бути, була виправданою, але надалі стала використовуватися рідше, тому що вона призводить до механічного відтворення мелодії.
Обидва способи навчання дітей (з використанням колірних і цифрових обозначеній0 дозволяють легко і швидко отримати потрібний результат, але не мають розвивального еффекта6 занадто велика в цих способах частка механічного відтворення мелодії.
Найбільший розвиваючий ефект навчання досягається лише при грі по слуху. Цей спосіб вимагає постійного розвитку слуху, серйозної слуховий підготовки. Починаючи з молодшого віку важливо спонукати дітей прислухатися до звуків мелодії, порівнювати їх, розрізняти по висоті. Щоб накопичувати слуховий досвід, розвивати слухове увагу дітей, використовуються дидактичні посібники, що моделюють рух мелодії вгору, вниз, на місці. Це музична драбинка, що переміщається з квітки на квітку (ноти) метелик і т. д. Одночасно пропевается звуки мелодії, відповідні по висоті модельованим співвідношенням звуків. Можна також показувати рукою рух звуків мелодії, одночасно відтворюючи її (голосом або на інструменті).
Методика навчання дітей гри на музичних інструментах по слуху побудована на поступовому розширенні діапазону виконуваних попевок. Спочатку дитина грає мелодію, побудовану на одному звуці. Перш ніж відтворити мелодію, він слухає її у виконанні музичного керівника, який спочатку співає її, привертаючи увагу до того, що звуки мелодії не відрізняються по висоті, потім грає на металофоні і одночасно співає. Пропевание попевок дозволяє дітям краще уявити напрямок руху мелодії, розвиває музично-слухові уявлення.
Дітей вчать прийомам звуковидобування: правильно тримати молоточок (він повинен вільно лежати на вказівному пальці, його лише злегка притримують великим), направляти удар на середину пластини металофона, не затримувати молоточок на пластині, а швидко знімати його (як підстрибуюче м'ячик). Коли граються довгі ноти. Молоточок повинен підстрибувати вище, короткі ноти - нижче.
Коли дитина грає мелодію на одному звуці, він повинен точно відтворити ритмічний малюнок. Для цього, пропевая мелодію зі словами, можна орієнтуватися на ритм віршів.
Для усвідомлення співвідношень тривалостей звуків мелодії застосовується моделювання їх за допомогою довгих і коротких паличок або позначень, прийнятих в нотного запису (чверть, восьмі). Щоб діти добре засвоїли ритмічний малюнок мелодії, можна, використовуючи прийняті позначення, викладати його на фланелеграфе. При цьому ефективний прийом підтекстовки тривалостей, прийнятий у релятивної системі: чверті позначаються стилем та, а більш короткі восьмі - стилем ти. Широко застосовується прийом прохлопиванія ритмічного малюнка мелодії або відтворення його на музичних інструментах.
Після того, як діти навчилися передавати ритмічний малюнок різних мелодій, побудованих на одному звуці, освоїли прийоми гри на металофоні, можна переходити до гри попевок на двох сусідніх звуках. Щоб полегшити дітям розуміння розташування звуків по висоті, застосовуються названі прийоми: викладання звуків-кружечків на різній висоті на фланелеграфе, пропевание, показ рукою руху мелодії, дидактичні посібники та ігри.
Крім цього, можна скористатися «німий» (намальованої) клавіатурою металофона: дитина показує на ньому розташування звуків і під спів «відтворює» мелодію.
У старшій і підготовчій до школи групах діапазон попевок розширюється. Діти вже краще орієнтуються в розташуванні звуків мелодії, діють більш самостійно.
Навчаючи грі на музичних інструментах, педагог повинен враховувати індивідуальні можливості кожної дитини. Одні діти досить легко підбирають поспівки, з іншими необхідна більш детальна підготовча робота.
Після того як металофон освоєний, діти в старшій і підготовчій до школи групах навчаються грі на інших мелодійних інструментах - струнних, духових, клавішно-язичкових. Кожна дитина може поступово оволодіти грою на декількох музичних інструментах. Корисно поєднувати індивідуальну роботу з дітьми та роботу по підгрупах, а також з усією групою.
У міру того як діти навчаться грати на металофоні, можна показати їм, як користуватися цитрами.
Щоб діти легше орієнтувалися в розташуванні струн, також використовуємо цифрову систему - в нижню частину гітари підкладаємо під струни паперову смужку з цифрами, причому цифра 1 відповідає звуку до ₁ і т. д. На цитрі грають медіатором - пластмасовою пластинкою з загостреним кінцем. Тримати медіатор треба трьома пальцями - великим, вказівним та середнім, роблячи рух кистю руки вправо. Для зручності грі на цитрі і кращого резонансу інструмент кладуть на дерев'яний столик. Лівою рукою діти злегка піднімають верхній кут гітари, тримаючи лікоть на столику. Це робиться для того, щоб дитина не нахиляв занадто низько голову і щоб йому було видно цифрове позначення струн.
Іноді цитри не тримають ладу, колки слабшають. У такому випадку треба закріпити колки шматочками фанери. Порвані струни замінюють тонкими балалаечному струнами.
Для навчання дошкільнят грі на акордеоні найкраще користуватися дитячим хроматичним акордеоном «Білорусь». На ньому з правого боку 20 клавіш з діапазоном до ₁ - сіль _2, ліворуч - чотири акорду.
Перш ніж навчати грі на акордеоні, слід показати дітям, як правильно сидіти і тримати інструмент. Дитина сидить на стільці, займаючи приблизно половину сидіння, ноги стоять на підлозі. Один ремінь акордеона надягають на середину правого передпліччя, інший - на середину лівого. Перший ремінь довший, короткий ремінь на лівому передпліччі надає інструменту стійкість. Акордеон встановлюють на коліні таким чином, щоб ліва частина корпусу акордеона і хутро під час гри підтримувалися лівою рукою. Освоївши гру сидячи, дитина зможе грати і стоячи.
У дитячому саду учимо грати тільки правою рукою, яка вільно лежить на клавіатурі. Під час гри діти торкаються клавіш подушечками пальців. Лікоть опущений, пальці напівзігнуті. Треба стежити, щоб діти не грали одним пальцем. Для кожної мелодії вказується зручне розташування пальців (апплікатура). Грати двома руками дошкільнятам важко.
Якщо дитині складно грати п'ятьма пальцями правої руки, на перших порах можна користуватися четирехпальцевой системою гри: великий палець під клавіатурою в природному положенні, як на баяні.
При навчанні грі на акордеоні користуємося цифрами, як і на металофоні, цитрі. Цифри наносять на верхню частину білих клавіш. Поступово діти перестають дивитися на цифри, грають не дивлячись, користуючись м'язовим відчуттям. На акордеоні можуть грати не всі діти; деяких хлопців ускладнює одночасне виконання мелодії пальцями правої руки і роздування хутра лівої.
Коли діти навчаться грати на акордеоні, більш здатних можна вчити грати на духовому інструменті.
З духових інструментів рекомендується брати духову гармоніку «Мелодія-26». У духовий гармоніки з фортепіанної клавіатурою 26 клавіш з діапазоном сі малої октави - до _3. Інструмент тримають лівою рукою, чотири пальці охоплюють ручку, великий палець упирається в інструмент із зворотного боку знизу. Мундштук беруть до рота. Інструмент треба тримати злегка похило вниз. Ліва рука і лікоть підведені. Права рука приймає те ж положення, пальці трохи зігнуті і вільно пересуваються по клавіатурі.
Грають п'ятьма пальцями, як на фортепіано. Спочатку можна користуватися четирехпальцевой системою, як на акордеоні. На верхню частину білих клавіш наносять цифри. Коли діти освояться з клавіатурою, цифри можна зняти. Звук, що виймається під час гри, залежить від струменя повітря. Дути потрібно без напруги. Після закінчення гри слід видалити накопичену вологу. Для цього користуються спеціальним клапаном: натискають кнопку на зворотному боці інструменту і легко дмуть в мундштук.
Освоєння нового інструменту рекомендується починати з вже знайомих попевок (на одному, двох, трьох звуках), які діти підбирають по слуху після знайомства з прийомами гри, спосіб звуковидобування.
Важливо, щоб хлопці відчули виражальні можливості нових інструментів, навчилися використовувати різноманітність тембрових фарб. У старшому дошкільному віці діти вже усвідомлюють, що за допомогою кожного інструмента, навіть не має звукоряду, можна передати певний настрій.
Таким чином, навчання грі на музичних інструментах включає в себе три етапи: на п е р шо му - діти слухають і запам'ятовують мелодії, пропевают їх, знайомляться з прийомами гри, на другому- підбирають поспівки, на т р е т ь о м у - виконують їх за своїм бажанням.

Етюди психогімнастики:

Мета: зберігати психічне здоров'я дитини або здійснювати корекції психоемоційних порушень. Варіанти етюдів для прояву дитиною індивідуальністі у вираженні емоцій (з відповідним музичним супроводом):

1) «Нова лялька» (етюд на вираження радості) - однойменна музика «Дитячого альбому» П.Чайковського. Дівчинці подарували нову ляльку, вона радіє, весело стрибає, кружляє, грається лялькою.

2) «Баба Яга» (етюд на вираження гніву) - однойменна музика з «Дитячого альбому» П.Чайковського. Баба Яга спіймала Оленку, звеліла їй затопити піч, щоб потім з'їсти дівчинку, а сама заснула. Прокинулась, а Оленки немає – втекла. Розсердилася Баба Яга, що без вечері залишилися, бігає по хаті, ногами тупотить, кулаками розмахує.

3) «Фокус» (етюд на вираження здивування) – «Жарт» Й.Баха. Хлопчик дуже здивувався: він побачив, як фокусник посадив у порожню валізу кішку й закрив її, а коли відкрив кішки там не було, із валізи вистрибнув собака.

4) «Попелюшка» (етюд на вираження смутку) – «Мелодія для флейти» з опери Х.Глюка «Орфей і Еврідіка». Попелюшка повертається з балу дуже сумна: вона більше не побачить принца, до того ж дівчина загубила свою туфельку.

Оскільки психогімнастичні етюди обов'язково використовує психолог дитячого садка, тому цей вид оздоровчої діяльності не проводиться у дні, коли він працює з дітьми.

Вправи та ігри для стабілізації психічного стану

Ігри для стабілізації психічного стану проводяться з дітьми індивідуально, в моменти втрати ними психічної цілісності і стабільності. Загальна мета: допомогти дитині, яка відчуває роздратування чи гнів, усвідомити їхню природу і зміст, опанувати ефективні способи їх вираження і звільнення від цих емоцій. Вчити дітей самостійно долати неприємні відчуття та формувати здатність до саморегуляції.

Вправа на опосередковане вираження емоційного стану

Кожній дитині дають 5 карток, де зображені обличчя у різних емоційних станах: радість, смуток, страх, гнів, спокій. Звучать різнохарактерні музичні твори. Прослухавши кожний, треба підняти відповідну картку, а потім діти описують почуття, викликані контрастними музичними творами і співвідносять їх з емоціями на картках. Засвоюючи образні позначення характеру музичного твору, дошкільнята легко переносять їх на узагальнені характеристики емоційних станів.

Рекомендовані музичні твори:

«Хвороба ляльки» (смуток) П.Чайковського, «Веселий селянин» - «Альбом для юнацтва» (радість) Р. Шумана, «Баба Яга» (гнів) П.Чайковського, «У печері гірського короля» (страх) Е. Гріга, «Аве Марія» (спокій) Ф.Шуберта.

Вихователі та музичні керівники, добре знаючи дітей, їхні інтереси, індивідуальні особливості, прагнуть зробити кожен день перебування дітей в дитячому садочку радісним та змістовним. З метою формування оптимістичного і життєствердного світогляду дошкільнят, гармонізації їхнього внутрішнього світу за допомогою спеціально відібраної музики у повсякденному житті дитячого сада можуть застосовуватися сеанси практичної музикотерапії:

«Сеанс доброго сну» - де зібрані колисанки у виконанні Ірини Горбатюк, тріо «Либідь», Лідії Михайленко, Ніни Матвієнко тощо. Слухаючи музику цього сеансу, діти швидко засинають,їм сняться гарні сни. Колисанка - це музика з повільним темпом і чітким ритмом, гіперактивним дітям цей варіант заспокоїть нервову систему.
«Сеанс доброти» - містить музичні композиції зі старих добрих мультфільмів, музично-літературні композиції з дитячими казками, де звучать голоси казкових персонажів, пісні «Большой секрет для маленькой компании», «Вірний друг» тощо. Ці знайомі всім пісні і сьогодні зігрівають любов'ю дитячі душі, вчать добрим, чесним і миролюбним відносинам з тими хто їх оточує.

«Сеанс наші друзі» - підбірка пісень про наших маленьких друзів - тварин та комах. «Пісенька про півника», «Лесной олень»та інші - пісні минулого й сучасності втілюють душевну гармонію, демонструють еталони доброго, чуйного ставлення до братів наших менших.
«Сеанс усмішка» - усмішка це духовний дар, вона дає кожному наснагу і примножує духовні здобутки. В цьлому сеансі зібрані веселі, яскраві, мажорні пісні, які створюють позитивний настрій, дають відчуття радості і віри в добро.
«Сеанс звуки природи» - так звана екологічна музика. Звуки, які існують у природі, чинять підсвідомий вплив на психіку людини. Благотворно впливає шум листя і спів птахів.
Музичні заняття

Задачі музичного виховання

Музика володіє можливостями дії не тільки на дорослих, але й на дітей молодшого віку. Більш того, і це доведено, навіть внутрішньоутробний період надзвичайно важливий для подальшого розвитку людини: музика, яку слухає майбутня мати, робить позитивний вплив на самопочуття дитини, що розвивається (можливо, і формує його смаки і переваги).
З сказаного можна зробити висновок про те, скільки важливо створювати умови для формування основ музичної культури дітей дошкільного віку.

Основними задачами музичного виховання можна вважати:

1. Розвивати музичні і творчі здібності (з урахуванням можливостей кожного) за допомогою різних видів музичної діяльності;
2. Формувати початок музичної культури, сприяти формуванню загальної духовної культури.

Успішне рішення перерахованих задач залежить від змісту музичного виховання, перш за все - від репертуару, що використовується, методів і прийомів навчання, форм організації музичної діяльності та ін. В дитині важливо розвивати все краще, що закладено в ньому від природи; враховуючи схильності до певних видів музичної діяльності, на основі різних природних завдатків формувати спеціальні музичні здібності, сприяти загальному розвитку.

Музичні здібності дітей виявляються у кожного по-різному. У деяких вже на першому році життя всі три основні здібності - відчуття ладу, музично-слухові уявлення і відчуття ритму - виражаються достатньо яскраво, швидко і легко розвиваються, це свідчить про музичність; у інших пізніше, важче. Найбільш складно розвиваються музично - слухові уявлення - здатність відтворювати мелодію голосу, точно інтонуючи або підбирати її по слуху на музичному інструменті. У більшості дітей ця здатність виявляється лише в 5 років. Але відсутність раннього прояву здібностей не є показником слабкості або тим більше відсутність здібностей. Велике значення має те оточення, в якому росте дитина (особливо в перші роки життя). Ранні прояви музичних здібностей спостерігаються, як правило, саме у дітей, які одержують достатньо збагачених музичних вражень.

Основною формою музичної діяльності в дитячому садку є заняття, які передбачають не тільки слухання музичних творів доступних для сприйняття малюками, навчання їх співу, рухам в музичних іграх і танцях але і навчанню їх грі на дитячих музичних інструментах. Інтерес до оркестру дитячих музичних інструментів, як засобу музичного виховання був великим. Видатні музиканти просвітителі Б.Асафьев, Б.Яворській, австрієць До. Орф підкреслювали значення активних форм музичної діяльності дитячого оркестру, як основи елементарної музичної практики і розвитку
дітей. Велике значення оркестру дитячих інструментів надавали і творці діючої у нас системи музичного виховання дітей дошкільного віку.

Ще в 20-х роках 20-го сторіччя Н.Метлов і Л.Міхайлов говорили про необхідність організації дитячого оркестру як дієвого засобу розвитку музичного сприйняття і слуху у дітей. В 30-40-х роках Н.Метловим були организованны оркестри в дитячому саду, створені нові звуковысотные дитячі музичні інструменти. Почавши в 20-ті роки з навчанням дітей іграм на ударних інструментах (бубен, трикутник, дзвінки, кастаньєти та ін), Н.А.Метлов незабаром залишає за ними право тільки акомпануючих. Він шукає, конструює і удосконалює мелодійні інструменти, на яких діти могли б виконувати будь-які мелодії, самостійно займатися музикою.
Першими інструментами для дітей були: ксилофон і металофон. При навчанні дітей грі на цих інструментах користувалися системою запису нот. В союзі з мастерами- умільцями В. Рахманіновим, В.Бодровим та ін., Н.Метлов в 1941-1942 р. створив металофон з точною і стійкою настройкою, приємним звучанням. На сучасних ксилофонах і металофонах зображуються назви звуків і їх розташування на нотному стані. Граючи на таких інструментах, діти практично засвоюють елементи музичної грамоти. В групу мелодійних інструментів Метлов ввів дитячу цитру, баян, флейту, гобой. Він організував в дитячому саду оркестр у складі 30-40 дітей, граючих на музичних інструментах. Для кожного твору Н.А.Метлов створював інструментування з урахуванням жанру і змісту твору, специфіки інструменту. Особливу роль в інструментуванні він відводив партії фортепіано, яку виконував музичний керівник.

Навчання музиці

Часто доводиться чути від батьків: " А чи є у моєї дитини слух?" "У моєї дитини є музичні здібності, і чи можна їй займатися музикою?" Навчання музиці важливо для кожної дитини, але намагатися "виростити" професійного музиканта з кожної дитини неможливо і не потрібно. А побачити чи є у дитини музичні здібності можна лише в процесі навчання, більш того, саме в процесі навчання відбувається і розвиток музичних здібностей.
Заняття музикою необхідні кожній дитині, вони допомагають її загальному розвитку, допомагають розвинути відчуття прекрасного. Навчання музиці покращують характер дітей і благотворно впливають на їх психологічний стан.
Кожна дитина - це яскрава індивідуальність, це унікальний мир, єдине у своєму роді поєднання особливостей особи, характеру, темпераменту. Нескінченна різноманітність людських типів - це безцінний дар, яким обдарувала нас природа. Маленька дитина - це особа, вже здатна на оригінальне мислення, на вираз власного "Я", на прояву волі. Щоб розвинути і зберегти в дитині особу, здатну на яскраве самовираження, педагог повинен знаходити до кожної дитини особливий підхід.
Прийнято вважати, що навчання дітей музиці слідує починати з 5-6 років. Але існує і інша думка: музичне виховання слід починати з внутрішньоутробного періоду. Перш ніж почати вчитися на якому б то ні було інструменті, той, хто навчається - будь то дитина або дорослий - повинен вже духовно володіти якоюсь музикою: так би мовити, берегти її у своєму розумі, носити в своїй душі і чути своїм слухом. Весь секрет таланту і генія полягає в тому, що в його мозку вже живе повним життям музика раніше, ніж він вперше торкнеться до клавіш або проведе смичком по струні; от чому немовля Моцарт "відразу" заграв на фортепіано і на скрипці.

Батькам, охочим виховати всесторонньо розвинуту дитину у тому числі і в музичному плані, необхідно починати його виховання ще з внутрішньоутробного періоду. Тобто слухати музику (бажано спокійну і мелодійну), відвідувати музеї і театри. За спостереженнями вчених, у мам, що займаються в період вагітності мистецтвом, часто народжуються діти з добрими здібностями в різних сферах мистецтва. Бажано співати мамам своїй дитині колисанки перед сном, і дуже важливо співати їх не фальшиво, оскільки саме цим можна порушити у дитини музичний слух назавжди.
Все вищесказане - лише підготовчий, пасивний етап навчання музиці. Але, маючи такий внутрішній музично-слуховий багаж, дитині набагато легше буде навчатися музиці надалі.

Співи - основний вид музичної діяльності дітей
Величезну роль у навчанні співам відіграють навички сприйняття музики. Тому, в першу чергу, на музичних заняттях у дітей необхідно розвивати емоційну чуйність до музики. Через активні співи у дітей закріплюється інтерес до музики, розвиваються музичні здібності.

Під час співів діти навчаються музичній мові, що підвищує сприйнятливість до музики. Поступово вони пізнають жанрову основу пісні. У них формується здатність відчувати темброві висотні та ритмічні зміни в музиці. Дитина-дошкільник не просто пізнає мову музики, вона починає свідомо активно цим користуватися у своїй виконавській діяльності.

Загальний розвиток дітей старшого дошкільного віку, вдосконалення процесів вищої нервової діяльності роблять позитивний вплив на формування голосового апарату і на розвиток слухової активності. Але ж голосовий апарат, як і раніше, відрізняється крихкістю, він ще недостатньо розвинен. Зв'язки короткі. Звук дуже слабкий. Він посилюється резонаторами. Низький резонатор розвинений слабкіше, ніж головний (верхній), тому голос у дітей несильний, хоча часом і дзвінкий. Слід уникати форсування звуку, під час якого у дітей розвивається низьке, невластиве їм звучання.

Діти старшого дошкільного віку можуть співати вже в більш широкому діапазоні. Низькі звуки звучать більш напружено, тому в роботі з дітьми треба використовувати такі пісні, в яких зустрічається більше високих звуків, а низькі повинні проходити. Зручними звуками для старшого дошкільного віку найчастіше є фа-до2. Саме в цьому діапазоні звучання найбільш легке, природне.

До старшого дошкільного віку діти вже можуть досить чисто інтоніровать контрастні звуки по висоті, розрізняти гучну і тиху музику, передавати нескладний ритмічний малюнок ударами, в русі, грою на металофоні, вгадувати за тембром музичні інструменти. Старші дошкільнята повинні мати певний фундамент музичного розвитку, бути активними на музичних заняттях, проявляти ініціативу в самостійної музичної діяльності.

Однак рівень музичного розвитку, рівень розвитку мелодійного слуху, музичної пам'яті, співочих навичок у дітей ще низькі. Деякі з них можуть вірно інтоніровать мелодію в межах 3-4 звуків, але є ще й ті, хто співає монотонно, низько чи високо, але фальшиво. Це ускладнює роботу педагога, який повинен навчити кожну дитину співати досить чисто, щоб всі діти мали певний обсяг стійких співочих вмінь.

Діти до 6-ти років повинні самостійно розрізняти звуки по тривалості і по висоті в межах квінти. Відрізняти на слух чи є спів вірним.

У роботі з дітьми в навчанні співу важливо використовувати вправи на розвиток музичного слуху та голосу. З огляду на особливості сприйняття дітей, потрібно орієнтуватися на вправи у формі коротких пісень з ігровим змістом. Такими вправами є маленькі пісеньки. Вправи відрізняються різноманітністю ладо-гармонійної забарвлення, мелодійних оборотів, яскравими музичними образами.

Використовуються вправи - ігри в комплексній дії різноманітних видів музичної діяльності (слухання, співи, музично-ритмічне ігрові дії, гра на металофоні). Все це допомагає більш міцному закріпленню в слуховий пам'яті дітей відповідних пісенних інтонацій.

Систематичне використання пісень - вправ допомагає сформувати стійкі співочі навички, які будуть закріплюватися, вдосконалюватися при розучуванні пісенного матеріалу.

Гра на дитячих музичних інструментах сприяє формуванню у дітей уміння співати в ансамблі, разом, з однаковою силою звучання, в єдиній манері виконання. Цей вид діяльності розвиває пам'ять, почуття ритму, допомагає активізувати сором'язливих дітей.

Завдання музичного виховання:
підтримувати у дітей бажання слухати музику, емоційно нам неї відгукуватися, розповідати про неї;
формувати досвід музичних вражень;
розвивати музичні здібності;
розвивати мислення і творчу уяву;
спонукати дітей самостійно визначати настрій, характер музичного твору, засоби музичної виразності;
вдосконалювати вміння слухати музику, розрізняти її інтонації, мелодію, змістове наповнення;
вчити слухати та диференціювати тембри інструментів;
вправляти в умінні визначати жанрову належність музичного твору;
формувати здатність створювати музичний образ;
розвивати бажання та вміння втілювати у творчих рухах настрій, характер музичного образу.

Форми організації музичного виховання:

I. Заняття, як основна форма роботи:

За кількістю учасників:

індивідуальні;
групові;
фронтальні;

За видами діяльності:

типові;
домінантні;
тематичні;
комплексні;

II. Розваги:

Ляльковий театр;
Концерт;
Перегляд телепередач;
Ігри, забави, естафети;
Дні Народження дітей;

Свята.

Основні критерії оцінювання музичного заняття

Вступна ходьба,біг уміння виробляти навички виконувати основні рухи
(перешиковування)
Ритмічна вправа відповідність вправи вікові дітей
Відповідність музики
Правильність виконання рухів
Доцільність застосування атрибутів
Слухання уміння емоційно підготувати дітей до слухання муз. твору
відповідність вступного слова програмовому змісту
якість художнього виконання
уміння дітей визначати жанр твору,характер,засоби муз. Виразності.
Співи відповідність завдання вікові дітей
Робота над звукоутворенням
Розвиток діапазону
Правильне дихання
Вправа на розвиток уміння використання наочності і дидактичного матеріалу
(фланелеграф,нотне лото)
почуття ритму
Робота над піснею відповідність пісні вікові дітей
Методичні прийоми при формуванні природного звучання
Грамотне дихання,чистота інтонування,
Чітка дикція,артикуляція
Танець узгодження рухів з характером музики
Уміння розвивати відчуття ритму,передавати його в рухах
Музична гра організація гри,уміння направляти творчі прояви.
Підсумок заняття в кінці заняття,після кожного етапу,відзначення активних поіменно

Полслідовність розучування пісні

1 заняття – Ознайомлення дітей з піснею, її характером. Показ
ілюстрації чи іграшки. Повторне прослуховування.
2 заняття – Продовжувати ознайомлення дітей з піснею. Вчити
розуміти її зміст, визначати динаміку..
3 заняття Учити дітей підспівувати пісню, інтонувати мелодію.
Звернути увагу на музичний вступ до пісні, його характер.
4 заняття Учити дітей пізнавати пісню за вступом, чисто інтонувати
її, правильно вимовляти слова, співати одночасно.
5 заняття Учити дітей пізнавати пісню за мелодією (без слів).
Звернути увагу на чисте інтонування інтервалів та спів
природним голосом у повільному темпі (на склад «Ля».
6 заняття Учити дітей виразно виконувати пісню, правильно
вимовляти слова. Стежити за правильністю дихання під
час співу.
7 заняття Учити дітей співати окремими групами, виразно, чисто
інтонувати мелодію.
8 заняття. Учити чисто інтонувати мелодію, правильно вимовляти
слова й додержуватися всіх музичних відтінків.

Слухання музики

1 заняття – Ознайомлення дітей з твором та його характером.
Показ ілюстрації чи іграшки. Повторне прослуховування.
2 заняття – Продовжувати учити дітей визначати характер музики й
засоби музичної виразності. Виконати твір контрастно.
3 заняття Поглибити уявлення дітей про частини твору. Закріпити
поняття:тихо, голосно, тихіше, ще голосніше..
4 заняття Учити дітей пізнавати твір за другою частиною. Закріпити
поняття «швидко – повільно», повторити . які засоби
виразності використав композитор.
5 заняття Показати дітям, що п’єса може звучати у різних регістрах
6 заняття Учити дітей розрізняти два знайомі твори. Закріпити в
дітей знання про характер творів.
7 заняття Учити дітей порівнювати два твори за динамікою,
регістровим звучанням, темпом, характером та
будовою.

                                                        Специфіка театралізованої діяльності
                                                                 Старший дошкільний вік
С.Рубінштейн, Г.Сорокіна підкреслювали, якщо для дітей трьох-п'яти років важливим є переміщення фігурок, тобто маніпулювання
іграшками та предметами, що стимулює їхню мовленнєвотворчу діяльність, то у старшому дошкільному віці така театралізована творча
гра переходить на вербальний рівень, коли для дітей стає суттєвою сама наявність персонажів, незалежно від їх рухів на сюжетному полі. У старших дошкільників ігрові дії часто носять символічний узагальнений характер, зберігаючи лише загальні риси дій, що надає дитині можли- вість упродовж нетривалого часу програвати довші «часові відрізки» подій. Старших дошкільників більше цікавить результат ігрової діяльності. Ігри характеризуються колективізмом, довготривалістю, складеним сюжетом, виконанням правил, які містяться в ролі й
обумовлені сюжетом гри (С.Рубінштейн). Провідним мотивом фи у цьому віці стає пізнавальний інтерес, який проявляється у прагненні впорядкувати власну уяву про довкілля.
До старшої групи діти приходять уже з певним запасом ігрових умінь: будувати план-сюжет, розподіляти ролі, самостійно готувати атрибути та декорації, використовувати способи колективного спілкування
(Л.Артемова, Л.Бочкарьова, Р.Жуковська, Д.Менджерицька, Н.Михай- ленко, Н.Седж).
Діти старшого дошкільного віку мають можливість самостійно орга- нізовувати й здійснювати театрально-ігрову діяльність, вони оволоді- вають умінням осмислено вибирати засоби виразності для самостійної театралізованої діяльності через художній аналіз літературного твору, образів героїв; узгоджувати власні дії з діями учасників гри; самостійно й справедливо розв'язувати суперечки; допомагати товаришам; дбайливо ставитися до ігор; радіти успіхам.
У старших дошкільників з'являється інше ставлення до вистави. Вони прагнуть глибше передати образ героя та показати власне ставлення до нього. Іноді діти вражають виразністю міміки, жесту, слова. У дошкільників шести-семи років гра-драматизація стає виставою, в якій вони грають «для глядачів», а не «для себе», вона є ніби переходом до драматичного мистецтва" (Б.Теплов).
Залежно від віку дітей змінюється й керівництво театралізованою діяльністю. В педагогіці є різні погляди на роль вихователя в організації дитячих ігор. На думку більшості вчених, гра - єдиний вид діяльності,
в якому дитина проявляє незалежність від дорослих (Г.Сорокіна, Н.Седж). Необережне втручання дорослих часто призводить до того, що гра згасає, перестає викликати цікавість у дітей. Науковці зазначають, що не слід втручатися у гру дітей, що таке втручання перетворює її на навчання, «паралізує» дитячу творчість і самостійну вигадливість (Н.Насруллаєва, С.Русова).
У старших групах більш широко застосовуються прийоми опосеред- кованого педагогічного впливу: організація предметно-ігрового середо- вища, постановка перед дітьми проблемних ігрових завдань, допомога у плануванні діяльності, попередня мовленнєва робота тощо.

                                  Умови організованої театралізовано-ігрової діяльності дошкільнят
Серед умов організації театралізованої, діяльності дошкільнят виокремили: взаємозв'язок основних напрямів роботи (літературно-мовленнєвого, мовленнєвотворчого, театрально-ігрового); комплексне
розв'язання мовленнєвих завдань; раціональне поєднання різних^видів і типів занять; інтеграція різних видів дитячої художньої діяльності; занурення в активну театралізовану діяльність на основі інформаційно-змістової обізнаності; забезпечення адекватного використання театралізованої діяльності в навчально-виховному процесі та доцільності в частому плануванні різних її видів; особисту зацікавленість вихователя
в означеному виді дитячої діяльності.
Охарактеризуємо ці умови детальніше.
Взаємозв'язок трьох основних напрямів (літературно-мовленнєвого, мовленнєвотворчого, театрально-ігрового) є важливою умовою навчання дітей творчої розповіді в театралізованій діяльності; літературно-мовленнєвий та театрально-ігровий напрями були
підготовчими, у процесі яких діти засвоювали певні знання, розвивали вміння та навички, які надалі могли використовувати у мовленнєво- творчому напрямі. Літературно-мовленнєвий напрям реалізовувався через сприймання літературних творів, аналіз їх змісту та художньої форми, виконання різноманітних мовленнєвих, мовленнєвотворчих, літературно-мовленнєвих завдань та ігор. Робота за театрально-ігровим напрямом передбачала ознайомлення дітей із театральною термінологією, різними видами театру, що сприяло розвитку їхніх уявлень про театр, театралізовану діяльність, працю акторів; виконання імітаційно-ігрових та твоочих вправ і завдань; використання набутих
знань та вмінь під час гри в театр, підготовку театральної вистави. Мовленнєвотворчий напрям пов'язувався зі складанням дітьми сюжетів на наочній та словесній основі, самостійним сюжетоскладанням, розробкою сценаріїв за віршованими та казковими текстами на
основі комбінування сюжетів.
Серед важливих педагогічних умов ми видокремили комплексне розв'язання мовленнєвих завдань. Навчання творчої розповіді залежить від рівня розвитку зв'язного мовлення, в якому відбивається багатство словника, досконалість звукової сторони мовлення, сформо- ваність його граматичної будови. Творча розповідь є вищою формою зв'язного мовленнєвого висловлювання, для побудови якого дитина має опанувати лексичну, фонетичну та граматичну сторони мовлення, тому суттєвим є послідовне розв'язання всіх означених завдань у комплексі.
Раціональне поєднання різних видів (заняття з ознайомлення з художньою літературою, заняття з розвитку мовлення, заняття театрального гуртка) і типів занять (фронтальні, групові, індивідуально-групові), на нашу думку, відіграє значну роль в успішному розв'язанні завдання навчити творчої розповіді. Цілеспрямована мовленнєва робота проводилася на заняттях із ознайомлення з художньою літературою, з розвитку мовлення, на комплексних літературномовленнєвих заняттях, заняттях театрального гуртка, на заняттях синтетичного типу, що поєднували різні види художньої діяльності, а також у процесі сюжетно-рольових, театралізованих ігор; спілкування, свят та розваг, підготовки театральних вистав. Усе це дало змогу досягти органічного включення елементів творчої розповіді в різні навчальні, ігрові та побутові ситуації. Окреслена умова поєднується з наступною - інтеграцією різних видів дитячої художньої діяльності. Більшість дослідників підкреслюють образний характер творчих процесів, наполягають на необхідності
інтегрування різних видів художньої діяльності як умови естетичного виховання дошкільників, оскільки інтегративний підхід до використання у процесі виховання різних видів художньої діяльності поглиблює
естетичний розвиток дитини, поширює можливості образного сприйняття картини світу через твори мистецтва й образного їх відображення в самостійній діяльності. Тенденція до синтезу мистецтв визначається
наявністю загальних закономірностей художнього мислення та зв'язком різних видів мистецтв одне з одним та з реальним життям (Т.Алієва, Е.Бєлкіна, Н.Ветлугіна, Н.Гавриш, О.Дронова, Т.Казакова, Т.По-
стоян, О.Трусова, О.Ушакова, Г.Шибицька та ін.).
Активність дітей у театралізованій діяльності виявилася ефективною-лише завдяки інформаційно-змістовій обізнаності. З метою розв'язання завдань, визначених в експериментальній роботі, було створено театральний гурток. Для ефективної роботи такого гуртка була потрібна вільна кімната, де дітям ніщо не перешкоджало б зосередитися на озна- ченому виді діяльності. Театральну кімнату облаштували у світлому, просторому, затишному, теплому приміщенні, обладнаному в театральному стилі, де було зібрано різні види театру, костюми, дитячі книжки, ілюстрації. Важливого значення такій кімнаті надавав і В.Сухомлинський. Він створив кімнату казки, в якій зародився
ляльковий театр і драматичний гурток.
У театральній кімнаті було створено кілька куточків: куточок рядження де містяться костюми, шапочки для перевтілення малюків в образи казкових персонажів; куточок ляльок, в якому зібрані зразки різних видів театру, ляльки; куточок дитячої книжки, де зберігаються книжки для дітей, різні збірки казок, ілюстрації; куточок «Умілі рученята», в якому діти виготовляли необхідні атрибути, елементи костюмів, декорацій, малювали ілюстрації до творів різних літературних жанрів; куточок одного актора створили для того, щоб дитина у разі потреби могла побути наодинці з собою, власними думками, почуттями, мріями, створити власну казку, підготувати сюрприз для інших. Окрім цього в театральній кімнаті була сцена, на якій діти мали можливість виступати. Спочатку вони почували себе невпевнено, скуто, коли виходили до глядачів, але згодом звикли до сцени і стали почуватися вільніше, охоче брали участь у показі вистави. У театральній кімнаті зібрали необхідне для театральної діяльності обладнання: підібрали та підготували костюми для героїв всіляких казок, маски, шапочки; зібрали та виготовили разом із дітьми різні види театру: пальчиковий - до казки «Солом'яний бичок», фланелеграф - до твору «Ходить гарбуз по городу», ігрове поле на тему «Пригоди на лісовій галявині» тощо.
До театрального гуртка залучали всіх дітей, які виявили позитивне ставлення до театру та театралізованої діяльності.
Будь-яка діяльність, зокрема й театралізована, пов'язана з витратою фізичних сил, потребує напруження уваги, зосередженості, тому потрібно дозувати її, враховувати фізичні можливості та психологічні
особливості дошкільників. На підставі цього ми визначили оптимальну тривалість заняття театрального гуртка — 30 хв. та в режимі дня відвели певний час: організовані заняття проводили у другій половині дня один раз на тиждень. Самостійна театралізована гра проводилося за бажанням дітей і майже не дозувалася.
Було розроблено спеціальну методику: визначено програмні навчальні завдання, розроблено конспекти занять театрального гуртка на навчальний рік, ігри та завдання. Насамперед ми прагнули дати елементарні уявлення про театр, оскільки розв'язання означених завдань було неможливе без цих уявлень. Щоб ближче ознайомити їх із театром, навчити практично використовувати набуті знання та вміння, було створено «Театральну абетку», яка складається з трьох частин. У першій частині визначено особливості театралізованої діяльності, види та умови її організації. Друга частина містить конспекти занять театрального гуртка на навчальний рік, варіанти вправ та завдань. У третій частині «Театральної абетки» розташовані слова — театральні терміни за трьома блоками: актори, вистава; театр та його оздоблення. До першого блоку належать слова, пов'язані з людьми, які працюють в театрі; слова; що, можливо, на перший погляд, не мають відношення до театру, але, на нашу думку, дітям важливо ознайомитися з ними: єдність, щирість тощо. До другого блоку віднесли слова, пов'язані з виставою та її ходом. І лише після цього ми пропонували дітям ознайомитись із театром та його оздобленням. Такий розподіл пояснюється тим, що найважливішим у театрі є актор, який може де завгодно і за будь-яких умов показати виставу, для цього йому не обов'язково потрібне приміщення театру. Щоб «Театральна абетка» була справжньою абеткою, підібрали слова, пов'язані з театром, на всі літери алфавіту. Крім того, до абетки включили значно більший обсяг слів — театральних термінів, ніж необхідно для вихованців дошкільних
закладів, а вихователь може сам варіювати послідовністю введення термінології. До слів театральної термінології підібрано ілюстрації, що дає змогу дітям краще усвідомлювати будь-яке поняття. У додатку
містяться твори художньої літератури для занять театрального гуртка. Засвоївши певний обсяг знань, діти вільно та активно в театралізованій діяльності, використовували набуті вміння і навички. . Задля успішного навчання творчої розповіді у процесі театралізованої діяльності необхідно було забезпечити її адекватне використання, через доцільність частого планування різних видів театралізованої
діяльності. Для цього систематично включали у план роботи різні види означеної діяльності (перегляд театральних вистав; підготовку та показ вистав із використанням різних видів театру, театралізовані ігри тощо) як частину заняття (з ознайомлення з художньою літературою, з розвитку мовлення, заняття театрального гуртка), так і у вільний час (вранці або у другій половині дня) під час самостійної ігрової діяльності дітей. Застосовувались різноманітні форми театралізованої діяльності: вистави, театралізовані ігри, ігри в театр, заняття театрального гуртка; що
суттєво впливають на зміст і форму дитячих розповідей. Виконуючи ролі у драматичному театрі, дії за персонажів у різних видах театру, дитина створює певне мовленнєве висловлювання. Творча розповідь
виявлялася у складанні дітьми сюжетів на наочній і словесній основі та розробці сценаріїв для майбутніх вистав.
Важливою умовою забезпечення успішності театралізованої діяльності є особиста зацікавленість вихователя у цьому виді дитячої діяльності. За словами В.Сухомлинського, щоб діти яскраво передавали художні образи, слід перенести хоча б одну іскру з вогню своєї творчості до свідомості дитини.
У дослідженні Н.Гавриш визначено професійні та особистісні якості педагогів, які забезпечують успішність творчого навчання дітей: схильність педагога до творчої діяльності; вміння швидко і гнучко
перебудувати намічений план роботи залежно від можливостей дітей та відповідно до варіантів рішень, що пропонуються — запитань, ідей, проблем, які виникають у будь-якій творчій діяльності; вміння орієн-туватися на Індивідуальні особливості кожної дитини, забезпечення оптимальних умов розвитку всім дітям групи, різних за рівнем розвитку інтелектуальних та творчих здібностей, нахилів, інтересів, знань. В орієн- туванні на потреби кожного педагог мусить все ж таки враховувати поставлені завдання, дотримуватися напряму, обраного для всієї групи. Важливим також є: дотримання у стосунках з дітьми тактики партнерства, співробітництва, підтримки їхніх інтересів, заохочення до творчої діяльності; особистісна готовність до творчості, що виявляється в певних психологічних рисах - психологічна зрілість, реалізація себе в житті, прийняття нового, емоційна стабільність та усталеність; наявність у педагога спеціальних здібностей чи навичок творчої діяльності, що дають змогу зацікавити дітей процесом виконання роботи; високий
рівень професійної підготовки, що передбачає знання програми навчання та виховання, високий рівень власно? культури мовлення, володіння педагогічними технологіями навчання й розвитку мовлення, добре розвинена творча уява.
Отже, аналіз наукових підходів до визначення умов, сприятливих для розвитку театралізованої діяльності та зв'язного мовлення дітей, дав змогу урахувати лінгводидактичні, психолого-педагогічні аспекти екс-
периментальної роботи..

Види театралізованої діяльності

Театралізована діяльність у дошкільному віці існує та усвідомлюється педагогами як один із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини, що вико- ристовується з певною метою і спонукається мотивами. Педагог має за мету розвивати у дошкільників уміння «входити в образ» і «утримувати» його упродовж усієї театралізованої діяльності; усвідомлення мовленнєвих та виконавчих дій; уміння передавати характерні особливості будь-якого художнього образу; переносити отримані уявлення в самостійну ігрову діяльність; виявляти зацікавленість до театру як виду мистецтва; усвідомленість змісту, ідеї, художніх образів літературних творів.
Водночас театралізована діяльність виступає як специфічний вид дитячої активності, один із найулюбленіших видів творчості. Ще
С.Русова довела природність «драматичного інстинкту малюків». Діти щиро включаються до театралізованої діяльності, рухомі літературними, ігровими, особистісними мотивами. У них з'являються різноманітні потреби у грі, що виникають під впливом літературного твору. А також потреба у самовираженні, спілкуванні, у пізнанні себе через відтворення різних образів. У відвертому, щиросердому ставленні до художнього образу, втіленні його в різних формах театралізованої діяльності дитина виявляє рівень художньо-естетичного сприйняття, мовленнєву компетенцію, певні знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально організованого навчання.
Отже, організація театралізованої діяльності передбачає формування у дітей певних уявлень про театр, театральну термінологію, тобто пізнавальний напрям спеціального навчання; створення сприятливих умов для ігрової діяльності, спонукання дітей до імпровізації, використання набутих знань у грі, тобто ігровий напрям та сценічний, у процесі якого відбувається формування театральних дій, елементів сценічної виразності.
Тетралізована діяльність є могутнім засобом мовленнєвого розвитку дітей. Під час перегляду вистави, ознайомлення з літературними творами за допомогою театру вони отримують зразки правильного, красивого, емоційно забарвленого зв'язного мовлення, насиченого влучними образними виразами, прислів'ями, приказками, фразеологізмами. У процесі сюжетно-рольової гри розвивається діалогічне й монологічне мовлення. У мовленнєвотворчій діяльності діти використовують різні типи зв'язних висловлювань задля розв'язання конкретних ігрових, комунікативних ситуацій (міркування, пояснення, відтворення казкових діалогів, складання власних сценаріїв тощо). Мовлення стає зрозумілішим, виразнішим, граматично оформленим. Гра сприяє розвиткові сюжетоскладання. У процесі підготовки і показу вистави у дітей розвивається зв'язне мовлення, яке має емоційно забарвлений характер, та передбачає широке вживання вербальних і невербальних засобів виразності (адже дошкільники або відтворюють художньо-мовленнєві сюжети і тим самим засвоюють норму у найвищому її прояві або вправляються в самостійному складанні сюжету і далі сценарію театральної вистави).
Види театралізованої діяльності дошкільників можна виокремити
за будь-якою однією з підстав:
 за способом організації (індивідуальні чи колективні ігри);
 за змістом театралізованої діяльності (ігри за сюжетами літературних творів, ігри-драматизації, інсценування);
 за видами ігрового матеріалу (театр ляльок, театр іграшок, пальчиковий театр тощо).
Звернімося до аналізу класифікацій театралізованої діяльності, що існують у дошкільній педагогіці.
Так, однією з перших, хто систематизував різні види театралі- зованої діяльності, була вітчизняний педагог С.Русова, яка вбачала в ній ефективний засіб розвитку мови і творчих здібностей. Вона виділяла такі види драматизації, як руханка і гра, в якій діти часто використовують для своїх забав зміст та словесні вирази тих казок, оповідань, що їм добре знайомі. С.Русова визначила два шляхи розвитку мовлення у процесі театралізованих ігор. Якщо діти спеціально готують ролі заздалегідь, дослівно вивчають
репліки літературних героїв, це, на її думку, сприяє збагаченню словника дошкільників образними літературними виразами. Цей шлях надає драматизації більш літературної форми та краси, але перетворює драматичну гру на вправу навчання мови. Якщо ж гра проводиться без попереднього заучування тексту, за власною інтерпретацією, тоді розвивається словесна творчість дітей, що знаходить проявляються у сюжетоскладанні. Цей шлях формує у малюків уміння знаходити слова, характерні для того чи іншого
моменту, героя, полегшує для дітей драматизацію більшості казок.
Основною підставою для виокремлення видів театралізованих ігор: драматизації, інсценування, ігри на теми художніх творів, В.Федяєвська вважає міру свободи щодо літературного тексту. Так, інсценування вимагає точнішого відтворення літературного тексту; гра за змістом твору припускає певну долю творчих змін у тексті за бажанням дітей.
Л.Артемова розрізняє театралізовані ігри залежно від виду гри та специфічного сюжетно-рольового змісту. Вона пропонує розподілити театралізовані ігри на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації. У першому випадку дитина як режисер, водночас «голос за кадром», організовує театрально-ігрове поле, актори, виконавці в якому ляльки. В іншому випадку — актори, сценаристи, режисери — самі діти, які за ходом гри домовляються між собою про те, хто чим займатиметься, хто яку роль виконуватиме.
У програмі А.Богуш «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» подано таку класифікацію, яка включає способи організації дітей, і зміст театрально-ігрової діяльності, і різноманіття літературних текстів, за якими можуть розігруватися театральні постановки. Автор виділяє ігри-драматизації, імпровізації, інсценівки художніх творів, ігри за сюжетами літературних творів, розігрування потішок, забавлянок, пісень.
Деякі дослідники розглядають театралізовану діяльність як ігри за сюжетами літературних творів (Р.Жуковська, В.Захарченко, К.Х.Косенко), як творчі рольові ігри (Т.Маркова).
Т.Маркова зазначає, що у творчих рольових іграх, які виника- ють і розвиваються під впливом від змісту дитячих книжок, діти комбінують уявлення від прослуханих творів з уявленнями, які вони мають про навколишню дійсність в одному ігровому сюжеті. Зв'язок із текстом літературного твору в таких іграх менш стійкий, і діти мають можливість відображати в одному ігровому сюжеті не лише зміст будь-якого конкретного твору, але й окремі епізоди з різних літературних джерел, комбінуючи їх з уявленнями про довкілля зі свого особистого досвіду. Тобто йдеться про сюжетоскладання як спосіб самостійної організації дітьми літературно-мовленнєвого матеріалу - сюжету, сценарію - основи гри. Автор досліджує цей вид ігор як «гру для себе», тобто в ситуації, коли діти не скеровують зусилля на якнайкращий виступ для глядачів, не беруть на себе ще й подвійну роль автора. Вони грають для себе, щиросердо віддаються ігровій ролі.
Стислий огляд наявних класифікацій видів театралізованої ді-
яльності дає можливість оцінити загальні підходи до розв'язання цієї проблеми. Проте оскільки йдеться про розвиток мовлення засобами театрального мистецтва, вважаємо за необхідне детальніше розглянути класифікацію, запропоновану Н.Водолагрю, яка враховувала такі суттєві моменти:
• форма організації - моногра (індивідуальна, у процесі якої дитина сама і сценарист, і режисер, і виконавець усіх ролей); колективна гра (під час якої діти мають розподілити ролі, розвинути сюжет, підібрати костюми; підготувати та показати виставу). С.Русова зазначає, що індивідуальна гра дає можливість краще пізнати дитину-дошкільника, знайти ключ до розуміння душі малюка, бо в такій грі найбільш повно проявляються індивідуальні особливості дитини, її особистісні якості, водночас колективна гра має більші потенційні можливості щодо прояву й розвитку творчих здібностей дитини;
• свобода відтворення тексту (точне відтворення літературного тексту, тобто дослівне передання авторських слів, заучування тексту; вільне володіння текстом, яке дає дитині можливість імпровізувати, змінювати текст, додавати нові події, вводити нових персонажів. Але в будь-якому разі дитина мусить добре володіти текстом (авторським, власним), від цього залежить якість відтворення тексту та якість мовлення). Знання тексту надає можливість вільно «відходити» від нього, змінювати його, по-своєму інтерпретувати, тобто виявляється чудовим підґрунтям для розвитку словесної творчості дошкільнят;
• адресність — гра «для себе» (маніпулювання, режисерська гра) і гра «для інших» (показ вистав, інсценування). У кожному з цих видів по-різному проявляються особливості мовленнєвого розвитку. Під час першої дитина майже не вживає розгорнутих речень, адже гра не розрахована на глядачів і тому ігрові дії не вимагають пояснень, уточнень. Нерідко сюжет народжується на скритому рівні. Така діяльність не потребує спеціальної підготовки. Навпаки гра «для інших» є складнішою, відповідальнішою, вимагає спеціальної підготовки, репетицій; мовленнєве оформлення ідеї, опис і динаміка подій мають бути зрозумілими іншим. У класифікації також враховували позицію дитини в театралізованій діяльності, мету цієї діяльності, пріоритетність мовленнєвих завдань, вибір матеріалу, які змінювалися на різних етапах діяльності (сприйняття театрального видовища, театралізована гра, підготовка театральної вистави (репетиції).
Театралізована діяльність у кожному виді виконує різні функції: сприйняття театрального видовища є забавою для малюків; театралізована гра — власне гра по своїй суті: підготовка театральної вистави - це виконання різних вправ, репетиції, своєрідна праця. Кожен із видів визначає пріоритетність мовленнєвих завдань. Коли дитина дивиться виставу, вона сприймає кращі зразки правильного літературного мовлення, що сприяє подальшому розвитку власного зв'язного мовлення.
У процесі театралізованої гри відбувається збагачення та активізація словника дітей, формування вмінь самостійно складати, створювати власний сюжет, добирати необхідне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї, підготовлюючи театральну виставу, дитина також виконує вправи, які сприяють розвитку виразності мовлення, а, окрім того, засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми. Під час перегляду театральних вистав дошкільники ознайомлюються з різними, залежно від вибору матеріалу, видами театру: фланелеграфом, драматичним, ляльковим, тіньовим театром тощо. У театралізованих режисерських іграх, серед яких ігри з іграшками, в яких дитина виконує роль режисера та діє за персонажів-іграшок, координуючи їх дії, та ігри-драматизації, коли у спільній діяльності з іншими дитина бере на себе будь-яку роль. Ці ігри складніші, бо дошкільникам доводиться зіставляти свої дії з діями партнерів. Власні вистави дошкільників можуть відбуватися з використанням усіх знайомих їм видів театру та іграшкового матеріалу (ляльки, фланелеграф, пальчиковий театр, іграшки, «живі тіні» тощо).
Отже, театралізована діяльність у різних її проявах має виняткові
потенційні можливості щодо вирішення завдань мовленнєвого розвитку дошкільників. Причому кожен із видів театралізованої діяльності дає можливість розв'язувати конкретні завдання, водночас забезпечуючи величезний позитивний вплив на загальний мовленнєвий розвиток дошкільників.
"Ознайомлення дітей з музичними інструментами"
В сучасних умовах, коли підвищуються вимоги естетичного виховання дітей, ознайомленню малюків з музичними іграшками та інструментами відводиться особлива роль.
Гра на музичний інструментах відкриває перед дитиною новий світ звуків та їхніх співвідношень. У дітей розвивається сприйнятливість до якості звуків, обізнаність у ладотональних відношеннях, виразність у грі на найпростіших інструментах.
Інтерес дітей до музичних інструментів невичерпний. Вони хочуть грати на них завжди. Діти люблять слухати тембри різних інструментів. Гра в оркестрі розвиває слух, відчуття ритму, уміння грати в ансамблі, вчить малюків бути уважними, терплячими, вчить пошані один до одного.
Застосування різних видів інструментів дає можливість задовольнити дітей різного віку, починаючи з перших місяців життя, коли немовлят знайомлять з мелодійним звучанням брязкалець, дудочок, і кінчаючи застосуванням справжніх музичних інструментів у зменшених моделях, які зберігають характерність і чистоту звучання (клавішні, струнні, духові, ударні).
Різноманітність інструментів, застосованих в практиці, має ще одну перевагу. Гра на них дає змогу оволодіти навиками, що послідовно ускладнюються, починаючи від мимовільних помахувань, постукувань різними брязкальцями й бубонцями до гри мелодій знайомих пісень із запам’ятовіванням розташування звуків на клавішах або струнах. Застосування музичних іграшок є доступною діяльністю для дітей у різних умовах – як на заняттях з педагогом, так і в самостійній грі з власної ініціативи. Музична іграшка входить в побут дитини, в її повсякденні ігри, заняття, відповідає нахилам кожного малюка і об’єднує дітей у виконавський колектив.
Існує багато різноманітних можливостей використання музичних інструментів в дошкільних закладах: це і індивідуальне музикування в години дозвілля, і колективне виконання в дитячому оркестрі. Але основною формою музичної діяльності дітей в садку залишається музичне заняття. Спілкування з музичними інструментами відбувається в усіх вікових групах, а от навчання грі на дитячих музичних інструментах відповідно програми проходить в середній, старшій та підготовчих групах.
Задачи та зміст музичного виховання визначають асортимент іграшок для тієї чи іншої вікової групи. В роботі з дітьми ясельного та молодшого дошкільного віку застосовуються в першу чергу такі іграшки, як брязкальця, дзвіночки дудочки, різні органчики, тобто всі ті іграшки, які звучать м’яко та негучно. Треба пам’ятати, що в цьому віці необхідно особливо обережно відноситись до слуху малюків.
Дітей 3-4х років слід познайомити з барабаном, бубном, тріскачкою, ложками, металофоном і трикутником. З групи клавішних цілком можливо показати фортепіано, орган, клавесин. Групу духових представлять флейта, труба. Добре, якщо спільно із звучанням можна буде показати зображення інструменту. В середній групі починається навчання грі на металофоні. З самого початку треба навчати дітей грати правильно, в першу чергу чітко відтворюючи ритм. Спочатку розучуються ритмічні поспівки, п’єси, побудовані на одному звуці – так дітям легше зосередити увагу на точному виконанні прийомів гри.
В 5-6 років вже все "по-дорослому". Діти знайомлятся з дитячими струнними (цимбали, бандура, балалайка, гуслі, арфа та ін.), ударно – клавішними (рояль) та ударно-язичковими (баян, аккордеон) музичними інструментами, а також з народними інструментами, поширеними в Україні (кобза, гусла, козобас, свиріль, скрипка, сурма, трембіта та ін). Діти навчаються прийомів гри, вчаться передавати на ударних дитячих музичних інструментах характер музики, мелодію; акомпанувати. У віці 5-6 років в дітях творча жилка буквально б'є ключем, але при цьому вже набагато більш дисциплінована, ніж рік-другий назад. Творити і чинити шум - насущна потреба дошкільника. Тобто самий час перейти до організації шумового оркестру. Це достатньо галасливий захід, для якого буде потрібно і фонову музику, яка створить необхідний настрій, задасть ритм. В оркестрі діти, закріплюють навички спільної гри, розвивають почуття ансамблю.
Гра на інструментах – цікава і корисна музична діяльність дітей. Музичні іграшки та інструменти дозволяють прикрасити життя дитини, розважити її та викликати прагнення до власної творчості. В процесі навчання грі на музичних інструментах добре формуються слухові уявлення, чуття ритму, тембру, динаміки. В діях дитини розвивається самостійність, увага і організованість, вміння самостійно застосовувати отримані знання в повсякденному житті.
Весь комплекс прийомів залучення дітей до цікавого та складного музичного виконавства добре готує їх до майбутніх занять у школі.

ПОРЯДОК організації та проведення дитячих музичних свят

1. Дитячі музичні свята проводяться в дитячих садках за рішенням завідуючої Д.Н.З.
Дата початку підготовки до свята визначається за 6 (шість) тижнів до призначеної дати проведення свята.
2. Обов'язки з підготовки та проведення розподіляються наступним чином:
2.1. Методист:
- Здійснює загальне керівництво підготовкою
- Затверджує список співробітників Д.Н.З., залучених до підготовки свята і координує їх роботу
- Стверджує сценарій свята і кандидатури дорослих виконавців у термін не менше 5 (п'яти) тижнів до дати проведення свята.

2.2. Музичний керівник:
- Відповідає за музичну частину свята
- Пропонує на затвердження методиста сценарій свята, що включає музичні номери
- Здійснює підбір музично матеріалу для розучування дітьми та оформлення свята
- Розробляє разом з хореографом танцювальні номери
- Розподіляє ролі серед дітей, виходячи з рівня підготовки та індивідуальних особливостей
- Проводить з дітьми репетиції вокальних та індивідуальних номерів
- Визначає вигляд і номенклатуру прикрас та / або костюмів, необхідних для проведення свята, і узгоджує їх із завідуючою

2.3. Вихователі:
- Отримують від музичного керівника сценарій свята не пізніше 1 (одного) місяця до дати проведення свята
- Відповідають за знання дітьми ролей
- Проводять з дітьми заняття з вивчення ролей, запам'ятовуванню літературного матеріалу та пісенного
- Забезпечують присутність дітей на репетиціях
- Добре знають весь музичний матеріал, закріплюють його в групі(слова пісень та основні танцювальні рухи)
- Знають напам'ять сценарій
- Готують потрібні для свята атрибути (по можливості підключають батьків) та прикрашають зал до свята разом з муз керівником під керівництвом методиста Д.Н.З.
- Забезпечують розмноження (ксерокс) сценарного матеріалу для дорослих виконавців

2.4. Хореограф:
- Відповідає за хореографічну частину свята
- Проводить репетиції з дітьми
- Проводить спільно з музичним керівником зведені (генеральні) репетиції

2.5. Завідуюча Д.Н.З. забезпечує, за поданням музичного керівника, закупівлю і доставку матеріалів (костюми, оформлення для залу) для свята в строк, не менше двох тижнів до затвердженої дати свята

2.6. Головний бухгалтер забезпечує своєчасну оплату матеріалів для свята

3. Контроль за ходом підготовки свята здійснює завідуюча ДН.З або методист.

Конспекти музичних занять